Тарас Богданович Прохасько - БотакЄ

як копія чорно білої ґравюри. Нам буде бракувати їжі. Вдосталь буде лише цибулі і часнику. Але їх нічим буде заїсти. Ми будемо страшенно смердіти цибулею. І запиватимемо це ще смердючішими напоями. Ранок здаватиметься вечором. Руками, з потрісканою від незручностей шкірою, ми наллємо ще чогось один одному. Я витягну зі старої шафи якісь книжки і знимки. Щось будемо читати і розглядати. А тоді - переборюючи бажання спати - важкі фізичні роботи, не виправдані ніякою логікою - щось носити, копати, згрібати. Пізніше можна буде трохи полежати, але не заснути, а говорити те, що думаєш, знову йти, сидіти, купатися, пити горілку, вино, каву, молоко, не їсти нічого, крім рибних консервів, говорити, згадувати, мріяти, йти з тягарем на спині, ризикувати потрапити під камінь, хвилю, зрубане дерево, мішок, лавину.

Я прошу хворих побути, просто побути зі мною ще. І їхня хвороба з часом пройде. Ми зуміємо з цього вийти, якщо поживемо разом.

27. 12 Я вже давно вирішив сам для себе і можу це порадити кожному - що роздумувати про Божий задум і різні Божі вчинки цілковито безперспективно. Бо розмірковувати інструментові про майстра просто безглуздо. Це не той рівень, це не те, що може бути осмисленим. Бракує методики і обсягу мислення, бракує уяви. Але все ж нема нічого спокусливішого, як намагатися розмірковувати про Божий задум, про наступні повороти сюжетів, які Він придумав.

Я знаю, що в ті рідкісні моменти, коли людська логіка або бажання збігаються з Божою логікою і бажаннями Бога, - в ті рідкісні моменти стаються дива і чуда. Хоча орієнтуватися на них як на вказівки нема сенсу, бо знову ж таки це логічно лише для людської логіки.

Я не розумію, що означає все те, що відбувається. І не прошу розуміння. Але ясно, що Господь прихильний до мене і до багатьох тих, кого я знаю. Він нас пестить. Він обставив нас цілим почтом охоронців і ангелів. Тому нам усе вдається. Нам легко, а найбільший тягар викликаний переживанням цієї надприродної легкості. Бо справді, ми ж не даємо нічого взамін, крім віри, любові і надії, а отримуємо все. Нас чомусь голублять. Ми народжуємося, народжуємо і вмираємо досить легко. Наші руки і ноги пружні, дихання відкрите. Наші очі бачать далі і більше, а вуха чують небесну музику. Наші пучки мандрують найкращими у світі маршрутами. Наші діти люблять нас, а ми любимо їх. А ще нас люблять найвитонченіші жінки і найгідніші чоловіки. Вони готові в кожний момент відновити нашу віру, любов і надію. На нас сипляться теплі дощі, наші тіла пам’ятають запах гірських річок. Ми плекані, немов найдивніші квіти в запущеному городі. Коли нас б’ють або кусають, то наші рани скоро гояться і не гниють. Ми, як птахи, щодня знаходимо їжу, і від нас бджоли й інші комахи не забирають, а приносять нектар. Віруси живуть у нас і не шкодять нам. І все таке інше.

Я не думаю, що це Боже випробування спокусою. Господь готує нас до чогось. Це Його персональна ідея. І я знаю, що ми зуміємо бути відповідальними. Не знати коли і як, але ми віддячимо. Навіть якщо треба буде взяти участь у якомусь показовому засіданні Страшного суду.

30. 12 Часом буває так, що п’ється вночі в кухні у власному домі. Тоді переважно гість з’являється несподіваний, але дуже очікуваний. Тоді вже сплять домашні. Щось приноситься з найближчої крамниці, а все інше імпровізується і компонується з рештки вечері і ще якихось стратегічних припасів. Переважно робиться цибуля з олією й оцтом, можна ще додати помідорового соку. П’ється, говориться, згадується і співається, слухається улюблену музику.

І десь у цьому всьому постає такий момент, коли не втримуєшся, щоб не показати гостеві щось таке, що тебе тримає. Це можуть бути колекції марок у марківниках, монети, фотографії, підбірки ножів або запальничок, колекція олівців або сувенірів. Можна показати карточки або хоча б альбоми. Якісь ескізи записаних марев, рушницю. Можна завести до найдальшої кімнати і заграти на фортеп’яно. Часом доходиться до того, що включається світло в кімнаті, де сплять діти, і показується - як гарно вони сплять. Можна демонструвати акваріуми з рибками або цілі кактусові сади. Обов’язково цей показ супроводжується такими насиченими розповідями, що гість розуміє, що він щось утратив у своєму житті. Хоча це насправді є лише твоїм бзиком. Тим штрихом зі світових можливостей, який прийшовся по тобі.

У мене теж є такий бзик. Я показую ботанічні атласи. І говорю тоді не про рослини, а саме про атласи. Їх автори були б здивовані, якби почули це все.

Бо атласи - найкраща література у світі. Найгарніша, найправдивіша і найдовершеніша. У них є надзвичайна магія - парадні портрети бездоганних рослин, яких або щодня зустрічаєш, не знаючи їх імені, або таких, яких не побачиш ніколи в житті і вони стануть тобі вічним докором у власній безпорадності. Ботанічні атласи вочевидь відрізняються за стилем. І в цьому є особливий тонкий шарм. Німецькі - надзвичайно педантичні рисунки, які більше говорять про якусь рослину, ніж навіть жива рослина. Чеські - переважно фотографічні. Польські - популярні і любовні. Радянські - або дуже академічні, або призначені для піонерів. Каталоги британського парку Кю - як реєстри всіх, хто коли-небудь жив на світі. І ще багато інших. Ти показуєш ці стоси книг, розповідаєш про те, що в них різного. Тебе розуміють або ні. Але тієї ночі всім учасникам кухонного засідання присняться ґраціозні рисунки рослин.

31. 12 Можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це приреченість. Ти вимушений вибирати, зазвичай не можеш не вибирати. Бо навіть не вибираючи, ти вже зробив вибір не вибирати. Вибір - це обов’язковий іспит, який витримують далеко не всі. І вибір - особлива відповідальність перед близькими і цілим людством. Фактично саме ходи твого вибору є властиво тим найвартіснішим, що ти можеш зробити дійсно для цілого людства. Адже кожен твій вибір, а особливо їх сукупність і послідовність, засвідчує людству таку можливість шляху. Роблячи власний вибір, ти цим самим указуєш можливу дорогу ще комусь.

Це речі очевидні й прості. Але у проблемі вибору є один аспект, про який майже ніхто не замислюється серйозно. Це - питання невибраного. Те, від чого ми відмовляємося, впливає на нас багато більше, ніж те, що вибрано. Бо вибране відразу стає реальністю і, значить, отримує часовий вимір. А