Галина Левтер - Тиха радість, Галина Левтер

— Ет, дурницями дівки займаються, а хлопці — бавляться. Таке королівство. Мушу урядувати  потихеньку… — розповідав про  своє життя Берні, йдучи  з Сипом до  автобусної зупинки. – А ти? Як ти? Як почуваєш себе в рідному місті? В школі? Ти ходиш грозовою хмарою… Що з тобою відбувається?

Ал постійно  ставив незручні запитання. Щирі відповіді були ціною дружби з ним.

— Берні, послухай…Не забув я Арінки. – глухо і якось приречено  мовив Сип. – Ти з нею?

Останнє слово хлопець сказав з притиском, аж іскри з очей посипалися. Ревнував.

Ал зупинився, довго переминався з ноги на ногу. Не хотілося чіпати болючу тему. Він надіявся, що друг забув Аріну Давидову, хтось інший сподобався. Аріна з першого класу чіплялася до Бернштейна. Дівчина вперто переслідувала його останні два роки.  Про Арінку чутки ходили, що влітку вона почала набиратися досвіду, щоб по-дорослому до Ала підступитися.

Хлопці плескали своїми язиками не гірше базарних баб, підбиваючи Берні скуштувати чи смачна Давидова, як дівчина. Вони мріяли про неї, але пропонувати себе в женихи рудій королеві не наважувалися.

Берні не хотів мати тісних стосунків з Аріною і ради Сипа і, напевно, ради себе. Не подобалася вона йому — і на тому крапка 

Якось, в тіні старезного шкільного дуба на задньому подвір'ї Аріна своєрідно зізналася йому в коханні, поцілувавши в губи.  Її  ж губи не були смачними. Вони, очевидно, були заціловані. А ще, їх «застукали». Завучка, Анна Фрідріхівна, мамина добра подруга, яка тільки-но відчитала Діму Марченка за бійку з дев'ятикласниками, побачила «сіє неподобство»! Звісно, батьки обох були негайно повідомлені про неприпустиму в школі поведінку молодих людей.

Тетяна Іллівна Бернштейн давно сватала Аріну своєму синові. Руда красуня, майбутня золота медалістка й єдина донька відомих макіївських бізнесменів Давидових, була завидною партією. Посягання ж на Аріну, а не залицяння на кшталт «цукерки-м'які іграшки-кіно» сприйняла гнівно. Батько, Альфред Готфрідович, взагалі лютував.  Александр  і собі псіхував, пояснюючи одним і другим батькам, що навіть не думав Арінку цілувати, бо його нудило від запаху її парфумів.  Марченко напередодні злив інформацію, що дівчину бачили в нічному клубі з чоловіком, який їй в батьки годиться. А на дівчачій вечірці у Міли Аргосян, ще однієї шкільної кралі, як і Аріна, були стриптизери.

І чого тоді тій Давидовій потрібен Ал? Щоб його батечко сбушник прикривав діла її татка? Чи може Сипа, якому дах зносило від почуттів до неї, подражнити хотіла?

Бернштейни пообіцяли Давидовим розібратися із сином. Але син у гніві випалив їм усе, що думав про Аріну, разом із тим, що почув. Тетяна Іллівна та Альфред Готфрідович вважали, що Александр піддався на дурний тон своєї компанії. Старий Бернштейн використав улюблений метод: ніякого телебачення і їзди на мотоциклах з друзями. Лише уроки і книги.  Саме тоді Ремарковий «На Західному фронті…» познайомив його з незвичайною дівчиною на гойдалках.

Дивно, але з батьками домовитися виявилося набагато простіше, ніж з школою, яка гула, наче вулик. Тоді його і Давидову остаточно зробили парою, постійно співаючи не інакше як «тілі-тілі-тісто-жених-і-невіста».  А потім він помітив цікаві речі. Завучі ніби навмисне підливали масла у вогонь: лишали їх разом готуватися до олімпіад, ставили в пару для проведення конкурсів. Навіть «Містер Місс десятикласники» виграли саме вони. 

Ал псіхав до батьків, просив не зісватувати його з Давидовою ні за яких обставин! Розсварившись з ними, отримав бажане в обмін на обіцянку піти в медичний, а не шукати як потрапити на  військову кафедру. Хлопець мусив штудіювати мамині конспекти і відчитуватися перед нею кожного вечора. Тетяна Іллівна бачила свого сина її заступником на місці завідувача кардіологічним відділенням. Жінці вистачало чоловіка-силовика. Вона не хотіла, щоб її серце розірвалося від того, що син бавиться зі зброєю так, як його батько.

— Ал, то ти з нею? — Сип трусонув Ала за плече.

— З ким?

— Я про Аріну. А є ще хтось?

— Ні. Не з Аріною. І не був з нею. Я сам по собі! — твердо мовив Ал. 

— Ти даєш слово, що вона моя? – Сип простягнув руку для скріплення домовленості.

— Даю слово, що не буду претендувати на неї. – уточнив Ал. – Я ж не торговець людьми!

Ал скривився при згадці сварок з батьками через руду бестію.

— Ні, брате! Ти — не торговець! Ти той, хто розбиває людям серця! — багатозначно мовив Сергій.

***

Розмова з Сипом вибила Ала зі звичної колії «навчання-спорт-читання».

Чи є ще хтось? Ніби й нема, але потягнуло його на поезію. Захотілося зрозуміти дівчачу душу трохи краще. Чого б це Арінка до нього лізла? Романтики  бажала  чи інтиму? Чому Святоша не виходила з голови? Її довге русяве волосся, її блакитні очі, її сором’язлива усмішка, її тонкі пальці, які перебирали сторінки «На західному фронті без змін»…

Анна Петрівна лиш кліпнула очима, коли хлопець попросив щось  ліричне порекомендувати. Ще й написане жінками.

—  Почни з Ахматової. — вийшовши з подиву, усміхнулася і мовила  жінка. — Третій стелаж, четверта полиця, права сторона. Або поговори з сестрою. Вона швидше допоможе розібратися в цьому питанні.

Ал гмикнув. Тільки почни питати сестрицю про щось, одразу когось присватає. І першою в цьому списку буде Аріна Давидова. Ту кралю він знав добре, а от Святоша була справжньою загадкою, яку йому захотілося розгадати.