Катажина Обертинська - Обрана, Катажина Обертинська

У світі, де Дар Захисників передається лише чоловікам, молода Калена мріє про тихе родинне життя. Але її доля, здається, готує щось інше. Коли підступний напад руйнує Церемонію Прийняття Дару, забравши життя її брата Дем'яна, неконтрольована сила Дару обирає Калену, навіки змінюючи її майбутнє. Вигнана Старійшинами за межу цивілізації, як загроза, вона змушена виживати у диких землях, де її Дар лише руйнує, а не захищає. Зневірена та самотня, Калена зустрічає таємничого воїна Райана, який бачить у ній небезпечний потенціал. Під його суворим керівництвом, Калена починає боротися не лише за виживання, а й за контроль над своєю сутністю.

Розділ 1: Передвістя темряви

Селище Авенвуд, приховане від гамору великого світу щільним кільцем віковічних лісів, жило власним, неспішним ритмом. Тут час ніби зупинився, розчиняючись у шелесті листя, дзюркотінні струмків та мелодійному передзвоні сільських дзвіночків. Для Калени, двадцятирічної дівчини зі світлим волоссям, що на сонці грало відтінками стиглої пшениці, та очима кольору весняного неба, це був її дім – затишний куточок, наповнений тихим щастям. Її обличчя, делікатне та ніжне, завжди освітлювала ледь помітна усмішка, але в глибині живих очей ховався прихований вогник, що провіщав неабияку рішучість.
Кожен її день був нанизаний на нитку звичних, але таких дорогих ритуалів: ранковий обхід курника, де кудкудакали квочки, збирання свіжих трав для цілющих відварів, допомога матері з ткацтвом, де під її спритними пальцями нитки перетворювалися на візерунки, сповнені тепла. Вечори Калена проводила біля вогнища, слухаючи давні історії бабусі та мріючи. Її мрії були простими, земними, але від того не менш цінними. Вона бачила себе у власному домі, біля домашнього вогнища, де на освітлених місяцем вікнах мерехтітимуть вогники, а в колисці спатимуть її діти. Вона уявляла коханого чоловіка, сильні руки якого зігріватимуть її, і життя, сповнене любові, затишку та спокою. Її серце прагнуло цієї гармонії, цього ідеального, на її думку, щастя.
Проте, не всі мрії в Авенвуді були такими тихими. Її старший брат, Дем'ян, двадцятидвохрічний юнак, високий, сильний, з напрочуд спокійним поглядом, жив іншими прагненнями. Він готувався до Церемонії Прийняття Дару – давнього обряду, що мав наділити його силою Захисника, борця проти темряви, що, як шепотіли старі, колись пробудилася і тепер лише дрімала. Дем'ян, обраний серед багатьох, був гордістю родини, її надією.
Щодня, ще до світанку, Калена чула, як Дем'ян виходив з дому. Вона часто спостерігала за ним крізь вікно, коли він тренувався на галявині за селищем. Його рухи були точними, вивіреними, сповненими сили та грації. Меч у його руках здавався продовженням тіла, а стріли, випущені з лука, безпомилково влучали в ціль. Наставники, сивобороді старці з мудрими очима, проводили з ним довгі години, навчаючи не лише володіння зброєю, а й давніх пророцтв, історії Захисників та шляхів пізнання суті Дару. Їхні голоси долинали до Калени легким дзижчанням, але вона бачила їхню серйозність, їхню віру в Дем'яна.
Калена захоплювалася братом. Він був її опорою, її найкращим другом, і думка про його важливу місію наповнювала її серце гордістю. Але водночас, в ній оселялося легке сум'яття. Його доля була визначена, грандіозна, сповнена небезпек, але й величі. Її ж, здавалося, чекало лише "просте" майбутнє, про яке вона мріяла, – те, що вона вважала долею кожної жінки в Авенвуді. Вона ніколи не відчувала в собі поклику до чогось більшого, її серце прагнуло затишку, а не битв. Це передчуття чогось великого, що насувається на їхній світ, перепліталося з невизначеністю її власної ролі в ньому. Легка меланхолія огортала її, коли вона думала про свою "звичайну" долю, що так контрастувала з долею її брата.
Одного сонячного ранку, коли Калена прямувала до криниці, щоб набрати свіжої води, її шлях перетнув Кай. Він був на три роки старший за неї, з темним волоссям, що спадало на високе чоло, та пронизливими сірими очима, в яких читалася суміш відстороненості та внутрішньої сили. Кай був молодим воїном, одним із тих, хто також готувався до захисту світу, другом Дем'яна та частиною його команди. Він щойно повертався з тренування, його шкіряна броня була вкрита пилом, а по обличчю стікали краплі поту.
Він помітив Калену біля криниці, і його кроки сповільнилися. Між ними проскочила ледь помітна іскра – немов випадковий дотик електричного розряду. Калена відчула легке збентеження, її щоки залив рум'янець. Вона швидко опустила погляд, зосередившись на відерці. Кай кинув на неї довгий, пронизливий погляд, який вона помітила краєм ока, але вирішила проігнорувати, роблячи вигляд, що повністю занурена в набирання води. Він мовчки пройшов повз, але його погляд затримався на ній трохи довше, ніж вимагала ввічливість, залишаючи в повітрі невимовне відчуття чогось важливого, що лише починало зароджуватися. Калена відчула тепло у грудях, яке вона намагалася заглушити, приписуючи його спекотному сонцю. Вона не знала, що цей короткий, майже непомітний обмін поглядами, був лише передвістям бурі, яка насувалася на Авенвуд.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍