Лія Тан - Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан

Глава 9

Нестор посміхнувшись, теж тихо зізнався.

—     Я вже втратив надію, зустріти тебе. Мої люди шукали тебе, та все марно. Ти наче крізь землю провалилася. Навіть здалося, що ти з нереального світу. Що мені після травми, це примарилося.

—     Погано шукали твої люди. — Посміхнулася Злата, і потягнувшись впилася у вуста чоловіка, легким поцілунком.

—     Це ти надто добре ховалася, моя мила. — Відірвався від її вуст Нестор, відпустивши дівчину зі свого полону, розв’язував пояс банного халата.

—     Звичайно.  — Посміхнулася Злата. —  Я через місяць після цих подій, в Ізраїль поїхала. В Україні мене не було теж два місяці. Кого ж тоді шукали твої люди? — Зловила його руки, й не давши йому відповісти наполегливо промовила. — Я хочу почути історію дракона.

—     За умови, що ти його помасажуєш. — Примружившись кинув чоловік.

—     Він... — Злата хотіла сказати огидний, але вчасно змовчавши, зітхнула, і таки погодилася. — Гаразд.

За кілька секунд вже масажувала широку м’язисту спину. Руки обережно торкалися монстра на шкірі. Жахливого та противного, який зробився напасти, й розкривши пащеку, дивився на неї, гидким поглядом.

—     Я слухаю. — Тихо нагадала. Так і хотілося тріснути цю звірину по огидній морді, яку старанно оминала руками.

Нестор збуджено промуркотів.

—     Ммм, Злато, твої доторки це райська насолода.

—     Несторе, — обурилася дівчина припинивши масаж.

—     Гаразд! — Погодився Романов. — Мені було двадцять, коли я відправився з батьком в гарячу точку. При досить юному віці, я добре володів скальпелем. Бувалі хірурги, заздрили. Казали це або є, або немає. Ще інші казали, що я перевершу батька. В такому віці, я оперував складних хворих, звичайно під батьковим контролем. Це законом заборонено, але коли в тебе своя клініка, можна. Батько знав, що я не промахнуся. — Чоловік важко видихнув, та витримав паузу. — Це тепер я каліка. Після аварії, я більше не оперую. Рука надто сильно травмована, скальпель не слухається, а ризикувати життям людей, то страшний гріх.

—     Ти відхилився... — Тихо нагадала Злата, й ніжно пестила спину коханого. Щось їй підказувало, що поява цього монстра на його спині — це не приємна історія.

Нестор зітхнув, зрозуміла, що він не дуже хоче розповідати, але мовчала, бавлячись хвостом дракона на попереку чоловіка.

—     В госпіталь привезли ледь живого солдата. Мене покликали відразу. По дорозі до операційної, зустрів колегу хірурга, який глузливо кинув. «Там тобі трьохсотого привезли, він майже двохсотий. Не вірю що витягнеш його один...». Це була провокація, я цього не зрозумів. Тоді я оглянувся впевнено заявивши.

—     Витягну, він бігати буде у мене. «Поспоримо?!! — З провокацією, кинув досвідченіший колега». — Поспорили. Він сказав, що з нього тисяча доларів, якщо операція пройде успішно, а якщо ні, то я мав дістати йому заборонені ліки десять упакувань. Я не хвилювався, адже знав, що витягну цього бійця. Бо доки його везли, мені скинули його медичну картку, з якою я встиг ознайомитися...

Нестор замовк, Злата вся напружилася, стало жаль чоловіка, бо чомусь хороший кінець цієї історії здався їй сумнівним. Не підганяла, лише продовжила масаж.

—     Хворого, я витягнув. Через тиждень зустрілися з колегою в місцевій забігайлівці. Він пообіцяв принести те, що програв. Ми добряче випили, адже я мав два вихідних за два тижні. Далі не пам’ятав нічого. Прокинувся в ранці з цією потворою на спині. Плечі всі розпухли, тоді боявся, щоб якої інфекції не занесли. Коротше, ні мого товариша, ні грошей, я так і не бачив. Він переїхав, про це знали всі крім мене. Мені було ніколи, бо інколи годинами з операційної не вилазив. — Чоловік важко зітхнув. — Тоді я пообіцяв собі, що вб’ю, цього виродка.

Серце Злати стиснулося, враз стало так шкода Нестора. Його справді підставили.

—     Я кохаю тебе, і з тією потворою. З часом звикну, можливо навіть полюблю, адже ти мій. — Зітхнула. Отже, ця потвора, також.

—     Встань, будь ласка! — попросив Нестор.

Злата не знала як бути, чомусь здалося, що він образився. Виконала його прохання, чоловік сівши пригорнув її до себе.

—     Дякую, мила. Я сам не в захваті від цієї потвори, але вже нічого не змінити. Діана постійно просила мене... — Чоловік, осікся зрозумівши, що бовкнув зайвого.

—     Видалити? — Заглянула в його очі.

Нестор погоджуючись кивнув головою, а тоді здавлено промовив.

—     Вибач. Я обіцяю, що не повертатимуся в минуле. Бо тепер в мене є, прекрасне майбутнє.

Злата ледь всміхнулася, чути це безумовно приємно. Притулилася до нього, а він міцніше пригорнувши її до себе, попросив.

—     Лягай, помасажую тобі спинку.

Злата розв’язавши халат, під яким нічого не було, прилягла на живіт, обличчям до каміна. Тільки сильні чоловічі руки торкнулися тіла, одразу прикрила повіки.

—     Ти вже вирішила, як називатиметься наш малюк?

Так спонтанно запитав Нестор.

—     Звичайно! Мені дуже подобається ім’я Влас. — Не вагаючись відповіла.

Романов хмикнув, запитавши.

—     А якщо дівчинка?

—     У мене буде син. — Впевнено відмахнулася Злата.

—     А якщо дівчинка, тоді ми назвемо її Боженою. — На емоціях заявив Нестор.

Злата зітхнула, вона була переконана, що чекає хлопчика, але на пропозицію чоловіка, погодилася.

—     Я згодна.

Вмить відчула гарячі поцілунки на своїй потилиці. Повіки прикрилися від насолоди.

Романтичний вечір, плавно перейшов у ніч. У пестощах та ніжностях, закохані обговорили здавалося все на світі, й заснули ледь не під ранок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно