Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Приєднуйся... – пробурчав дівчині, кивнувши на всю цю смакоту. І ум’яв приготоване жодного разу не перервавшись. Настя дивилася на нього з подивом, вона ледь встигла з’їсти половину сиру, який поклала собі.

– Усе, – видихнув Макс. – Тепер налити собаці води і спати. – Ти зі мною? – слова зірвалися з губ, а розуміння, що він зморозив, дійшло пізніше. Відчуття було, що він неабияк п’яний – гальма злетіли і залишилися далеко... – Тобто – їхати додому тобі вже пізно... Але диван у мене один. Є ще крісло, тож розташовуйся, як зможеш. А я маю поспати, інакше впаду просто тут…

Він і впав, ледве діставшись до дивана, одну руку звісивши донизу і поклавши її на голову кошлатого пса, що тихо сопів. Відключившись, Макс уже не відчув, як шорсткий язик тихенько лизнув його долоню.