Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

«Його батько — відомий дослідник? Чомусь я не здивована… Але ж його методи… Це жах якийсь!»

Темрява приміщення була немов фізична субстанція, що обволікала нас, коли я знов порушила мовчання:

— А як він пояснював тобі... всім вам ваші здібності? Звідки вони?

Ред поволі відкрив очі, його погляд був сповнений болю та розчарування.

— Що ми такі від народження і що це наш дар... Що ми — дарунок природи новому світу… Надія… Дідько, який же я бовдур... — його голос зламався, а голова опустилася в розпачі.

Мої думки почали стрибати одна з одної намагаючись у сутінках свідомості відшукати логічні пояснення почутої інформації.

«Тобто містер Вінґард штучно створив ці здібності в своїх дітях та дітях свого друга... Навіщо? А щодо Тіса, Ебби й мене? Яким чином ми причетні до всього цього? Невже він експериментував і з нашими мамами? А хто тоді зразки №1 та №3? І де вони? Мені потрібно більше інформації...»

Скосилась на Реда.

«Зараз не час впадати в паніку! А також не можна дозволити Реду тонути в своїх думках...»

Я просунулась ближче до нього та взяла за руку, силуючись передати хоч краплю тепла та розуміння. Подіяло — Ред підняв на мене очі сповнені туги та болю, але також я відчувала в них вдячність і ніжність.

— Відповіси, ще на одне питання? — обережно запитала я. Він погодився, втомлено кивнувши головою. — Чому на твою думку у Кейла немає ніяких здібностей? — силувалась трохи відволікти його та перевести думки на іншу тему.

— Не знаю, для мене це також загадка, —  Ред знизав плечима, його погляд став загубленим. — В досьє Кейл позначений як зразок... Можливо, всі здібності пішли до Бетті. Але, напевно, Кейла все одно розглядають як... — затнувся.

— Піддослідного? — закінчила я за нього, він мовчки кивнув.

Тиша між нами знову заповнилася напруженим очікуванням, доки я не зважилася на нове запитання, що давно вже лунало у моїй голові:

— Тоді що на рахунок мене? Що в мені є особливого? І яким чином твій батько проводив експерименти над іншими жінками? Моєю мамою? Тіса? Ебби? Як гадаєш?

Погляд Реда одразу змінився — несподівано наповнився кольором рішучості. Моє серце зробило сальто.

— Я не знаю, Ріко... Але з'ясую це. Обіцяю тобі, — він дивився пильно мені у вічі, тримаючи за руку. — Згорну гори і переверну землю, але знайду відповідь на всі ці питання.

«Ого, які вражаючі голосні слова!» — заява Реда викликала в мені дивну реакцію та змусила криво посміхнутися.

— Теж саме я сказала собі, коли зрозуміла, що з вами, новоприбулими, щось не так, — скептично прижмурила очі.

— Не віриш мені? — в голосі Реда промайнула нотка здивування та образи. Це якось було несподівано дивно.

— Чому ж це? — зміряла його доброзичливо-глузливим поглядом. — Звісно, я тобі вірю. Чи не слідувало б? — наприкінці, я не втрималась і позіхнула.

— Ти втомилася. Час повертатися, — мовив твердо Ред, наче закриваючи попередню тему у велику скриню з величезним навісним замком, та скануючи мене своїм коронним зосередженим поглядом.

— Я зовсім не хочу спати... — спробувала заперечити, хоча моє тіло не погодилось з моїми словами, і я знову позіхнула.

— О, так, бачу! — куточки губ Реда ворухнулися, і він ледь стримав посмішку, спостерігаючи за моєю боротьбою проти сну.

— Дідько! І ось так завжди на самому цікавому місці... — жалібно заскиглила я.

Ред все-таки не втримався й усміхнувся:

— Забираємось звідси. Бо сьогодні з мене досить цього клятого Архіву!

 

***
 

Я мовчки чекала, поки Ред кладе досьє Кристаль на місце. Темрява Архіву здалася мені живою, коли наостанок я ковзнула ліхтариком по папках Дорослих. І раптом, мій погляд зупинився, немов вдарений струмом, на одній з них. Великі жирні літери на обкладинці кричали прізвище «ОВЕРСІ». Всередині мене одночасно юрбою промайнула зграя різних емоцій. Напевно, цей хаос відобразився на моєму обличчі, бо Ред помітивши мою реакцію, теж перевів свій ліхтарик на папку.

— А оце вже цікаво! — його голос був сповнений інтриги, коли він витягнув досьє «міс Піґґі» з полиці.

— Ти ж щойно казав, що втомився від цього місця... — тільки й встигла вигукнути я, перед тим як опустила очі на папку в руках Реда. На обкладинці не було ніяких написів. Відчула, як ми одночасно з моїм напарником по нічним пригодам затамували подих, коли він відкрив папку, а потім разом оторопіли... Зверху сторінки був надрукований номер «92-29».

«Що-о-о?!»

— Ти знала, що «міс Піґґі» жила в нашій Колонії? — Ред дуже здивовано дивився на мене.

— Звісно ж, ні! Звідки? — очманіло вигукнула я, навіть не намагаючись приховати свого шоку.

— Гм, все цікавіше й цікавіше, — промовив він розтягуючи слова, ніби граючись з думкою. І знову втупився очами у досьє. — Здається, Начальник Колонії Оверсі з Головною по поверхах Стілл одного віку, й обидві жили тут. Як цікаво, — знову підняв на мене очі. — Тільки чомусь нашу «міс Піґґі» у 10-річному віці забрали звідси...

— Що?! — моє серце пропустило удар.

— Сама подивись! — Ред підсунув папку ближче до мене. Його слова викликали у мене шквал запитань, і мої очі швидко пробігли по написам на сторінках досьє.

«Справжнє ім'я «міс Піґґі» — Ерміна Оверсі. Дата народження... Отакої! Вона на півроку старша за Кристаль. Дата приїзду до Колонії... Потрапила сюди раніше за Кристаль на 2 роки... Гм...» 

Нижче була надрукована дата її випуску з Колонії — раніше за Кристаль на 8 років. Статус: «Середня Школа».

«Що за маячня?» — я не могла зрозуміти, як все це могло бути пов'язано. Нижче йшла дата повернення «міс Піґґі» в Колонію.

«Овва... Її відсутність тривала 19 років, але повернення, безумовно, було тріумфальним — вона отримала статус «Начальник Колонії»... Ось тоді ми з Ерміною Оверсі й познайомились... Але де ж вона була всі ці роки? І чому її забрали в такому ранньому віці?»