Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

— Ваш номер, новенька? — сухо спитала жінка.

— Мій? — розгубилася Бетті.

— Та не мій же, — знов суха відповідь.

Бетті почала ритися в сумці. Ми з Головною по поверхах Стілл мовчки чекали.

— Та де ж він? А, ось! — Бетті дістала зім'ятий листок, дивлячись на нього сказала: — 91-81!

— 91-81, Вам слід вивчити свій номер напам'ять! Начальник Колонії Оверсі дуже засмутиться, якщо Ви не назвете його… — у її погляді була не пихатість, ні, скоріше спантеличеність. — Так, як Ви новенька, можу запропонувати вам кімнату нагорі. У вас є якісь побажання? — жінка пильно дивилася єдиним оком на Бетті.

— Побажання? Щось на кшталт сніданок у ліжко та гаряча ванна? — здивовано спитала білявка.

— Ні! На кшталт... — передражнюючи її, пояснила Головна по поверхах Стілл, — …де ти хочеш жити. Я можу дати тобі кімнату поруч із моєю. Поки що. Можу запропонувати ближче до виходу. Чи можу…

— Я зрозуміла! — не дала їй закінчити Бетті.

Жінка замовкла, чекаючи, що скаже білявка.

— Кімнату, яку я виберу, залишиться моєю назавжди?

— На цьому поверсі — ні. За кілька місяців ти перестанеш бути «новенькою», адаптуєшся, чимось проявиш себе, і тебе переселять нижче, – терпляче пояснила їй Головна по поверхах Стілл.

— А якщо я одразу оселюся на якомусь іншому поверсі?

— Тоді ти залишишся в тій кімнаті, доки не досягнеш статусу Майже Дорослий! Але за погану поведінку тебе можуть переселити нижче.

— А за хорошу?

— За хорошу — вище. Але це буває дуже рідко, — ледь помітно посміхнулася жінка й подивилася на мене. — У нас частіше зустрічається погана поведінка.

Зрозуміла, що то був натяк мені, але я ніяк не відреагувала на це.

— А чи можу я подивитись кімнати на різних поверхах? — раптом запитала Бетті.

Від подиву єдине око жінки розширилося так, що я нарешті побачила його колір: він був не чорний, як я завжди думала, а темно-синій.

— Взагалі-то, 91-81, у нас так не роблять... але для Вас я зроблю виняток...

Якщо я й здивувалась, то намагалася цього ніяк не показати.

 

***

На верхньому поверсі ми оминули майже всі кімнати. Бетті мовчки заходила та мовчки виходила з них. Потім ми обійшли кілька кімнат на наступних трьох поверхах. Бетті знов мовчала.

— 91-81, нижче підуть кімнати з учнями, які живуть тут понад два роки. Ти справді до цього готова? — Головна по поверхах Стілл підняла єдину брову.

Бетті злякано подивилася на неї, але кивнула.

Наступні поверхи ми пройшли досить швидко, там було дуже мало вільних кімнат. Здається, Бетті добили дівчата з останньої: вони одночасно весь час дуже голосно щось говорили, та що вони кажуть, зрозуміти було практично неможливо.

— 91-81, моя порада: бери кімнату нагорі, а там розберешся. Звикнеш до Учнів, вони – до тебе. Познайомтеся, потоваришуйте, та переселишся потім.

На що білявка, глибоко зітхнувши, сказала:

— Я хочу подивитись кімнату 30-15.

Головна по поверхах Стілл з жахом подивилася на мене. Мабуть, на моєму обличчі теж був ненормальний подив, бо жінка надто збентежено запитала:

— 91-81, ти впевнена? 30-15 живе на самому нижньому поверсі та… — затнулася.

— Та..? Ну ж бо, продовжуйте! — Бетті уважно дивилася на неї.

— Боюся, що якщо ти оселишся там... нагору дороги не буде, — Головна по поверхах Стілл вколола мене поглядом. Я стояла, спершись на стіну й склавши руки на грудях.

— 30-15, скажи їй! — благаючи попросила жінка.

— Нехай сама вирішує, — посміхнулася я. 

Ми пішли вниз.

 

***
 

Хоч моя кімната ніколи не була «шикарною», але ми з Еббою завжди підтримували порядок — у нас чисто та затишно. Звісно, нічого зайвого, все як у будь-якій іншій кімнаті. Світлі стіни та стеля, темна підлога. Три ліжка, які розташовані перпендикулярно одне до одного. Особисті речі ми зберігали в невеличких, вмонтованих у стіну шафках. 

Бетті обережно увійшла всередину, озирнулася на всі боки та... щиро усміхнулася.

— Мені тут подобається! — сказала вона. 

Головна по поверхах Стілл раптом притулилася плечем до стіні біля входу.

— 91-81, зворотного шляху вже не буде! 30-15 має не дуже гарну репутацію у Колонії. Якщо ти оселишся разом з нею... 30-15 — не найкраще рішення, ти це знаєш? 30-15, скажи їй!

Не знаю, хто був здивований більше я чи Головна по поверхах Стілл, коли Бетті, не давши мені заговорити, запитала:

— Ти не будеш проти, якщо я оселюся у твоїй кімнаті?

— 30-15, будь ласка… — жінка подивилася на мене благаючи.

— Я не можу їй заборонити! — різко відповіла я.

— Ти можеш її відмовити!

— І навіщо мені це?

— Їй тут не місце!

— А мені тут місце? — дуже різко вигукнула я. 

Головна по поверхах Стілл опустила своє єдине око в підлогу:

— Тобі вже нічого не допоможе… А їй ти можеш зараз не дати зробити жахливу помилку...

— Я зможу її захистити!

— Від кого? — якось дуже зверхньо спитала жінка. 

Я не відповіла. Вона вирувала мене поглядом.

— Ти хочеш захистити дівчину так само, як захищала себе весь цей час? А чи зможеш ти захистити її від себе?

Мені захотілося знову дати в ніс.

«Трясця! Щоб їх всіх!»

— Зачекайте, зачекайте! — Бетті підняла обидві руки. — Вибір все ще за мною! Не треба вдавати, що мене тут немає! Я вправі сама вибрати, як мені вчинити. Головна по поверхах Стілл, я вже дещо знаю про… 30-15! Але зрозумійте й мене, я не хочу жити зараз одна. А ще не хочу, щоб через два місяці, коли я звикну вже до якогось місця, мене переселять, борони Творець, до отих балакливих «сорок»! — вона показала кудись нагору. — Не хочу весь час боятися, що раптом зроблю щось, через що мене переселять униз. Я не хочу постійно боятися! Досить цього вже з мене!

— Ти хочеш тут жити? — жорстоко запитала Головна по поверхах Стілл.

Бетті подивилася на мене та несподівано запитала: