Євгеній Петрович Федоровський - «Штурмфогель» без свастики

партизани в Норвегії. Перед смертю він прислав листівку. Ось подивіться. — Покоївка з-під фартуха дістала трохи зім'яту картонну карточку, що зображала королівський палац в Осло — приземкуватий замок із старої червоної цегли та посрібленої фарбою сосни.

Чомусь ця фотографія допомогла йому опанувати себе.

— Не журися, женихів на фронті багато. Всіх не вб'ють. Париж узяли, скоро війні кінець.

— Не треба мене втішати. Я-бо знаю, війна тільки починається. Скоро ми, німці, підемо на Схід!

— Ух, яка ти войовнича! — сказав він і попрямував до дверей.

Він узяв таксі й попросив відвезти себе у Версаль. Але на півдорозі вийшов біля ювелірної крамниці, довго стояв біля прилавка, милуючись камінням і вагаючись у виборі. Вибрав, нарешті, камею на рожевому сердоліку.

— Схвалюю вибір, мосьє. У вас гарний смак. Наречена буде задоволена, — заторохтів чорнявий біжутьєр.

«Чому наречена? Чому не дружина?» — здивувався він галантній проникливості продавця.

Він сказав водієві, що передумав дивитися Версаль і хоче повернутися в Париж.

Через годину він стояв перед будинком на бульварі Мадлен. Тут була друга явка. Остання. Він іще раз пройшовся бульваром, терпляче оцінюючи перехожих, і ввійшов до під'їзду.

Третій поверх. Безшумно відчиняються двері.

— Пан де Сьєра!

«Зяблов, це ж Зяблов! Живий, справжній Зяблов!»

— Прошу вас. — Пан де Сьєра підвів гостя до дверей у другу кімнату й тихо, але відчутно стиснув його плече…

— Ну, здрастуй, Марте, радий бачити тебе живим, — промовив де Сьєра, коли вони ввійшли.

— Здрастуйте, Директоре, — сказав він по-російському і подумав, що цей невеликий перепочинок, мабуть, виявиться екзаменом суворішим і жорстокішим, ніж усі витримані випробування. І зовсім байдуже, що Зяблов — учитель по спецшколі й командир — зветься зараз Директором, а він, Мартинов, — Мартом. Він не чув рідної мови багато років, він не бачив рідного обличчя багато років і не діставав з дому листів багато років. А це занадто важко…

— Вам відомо, як Віктор попередив мене в «Каруселі»? — запитав Март.

— Так. Але іншу явку провалено, й Вікторові довелося ризикувати:..

— Ви знаєте, що війна йде до наших кордонів?

— Спокійно, Марте, — промовив Зяблов. — Слухай мене уважно, часу в нас обмаль… Отже, будемо вважати, що першу частину завдання ти виконав зразково. Стеля в тебе надійна. Про твій звіт по Іспанії в Центрі знають. Твої повідомлення про нові види зброї не можна недооцінювати. Все, що тобі пощастить дізнатися в цьому плані, держи окремо. Але ніякого ризику. Кожна хоч трохи ризикована операція тепер, коли з Німеччиною укладено пакт про ненапад, абсолютно виключається.

— Таж фашисти тепер кинуться на нас!

— Хочеш знати мою особисту думку — слухай. Так, війна наближається до наших кордонів. Наближається вирішальна сутичка. Крім нас, в'язи Гітлерові ніхто не скрутить. Це нам обом ясно. І не тільки нам. Отже? Ми повинні перебувати в стані повної бойової готовності. І тому не маємо права ризикувати жодною людиною! Під час війни кожна людина буде в сто разів корисніша.

— Нас мало.

— Цього ти не знаєш. А може, і я не знаю. Але не забувай: за комуністів голосувало п'ять мільйонів німців. Це вороги нацизму. Це твої спільники, твоя опора. Коли настане час, вони прийдуть тобі на допомогу. Але поки що працюй в одному каналі — люфтвафе. Нові літаки, нові мотори, нове озброєння. Сконцентруйся на Аугсбургу, найперспективнішому центрі авіабудування. Ми підберемо там тобі помічника. Коли почнеться війна, вийдеш на зв'язок з Перро. Але тільки раз. Ти зустрінешся з ним у Тіргартені на третій день війни, на п'ятій алеї ліворуч від центрального входу о сьомій вечора. Май при собі свіжий номер «Франкфуртер цайтунг». У розмові згадаєш дядечка Клауса. Але спочатку запитаєш: «Можна скласти компанію?» Перро зниже плечима й відповість: «Ну, якщо вас обтяжує самотність…» У Перро буде програма берлінського іподрому. Підкреслено третього коня в четвертому заїзді. В листі Директора, написаному тайнописом, знайдеш інструкції. Одержиш також пакет з кодом, частотами і розкладом сеансів. Решта — за обставинами. Дій самостійно. Перро — надійна людина. Він ненавидить фашистів, як і ми. Місце, де буде сховано передавач, знає Перро. Ясно?

— Так.

— Добре, Марте. — Зяблов підвівся. — Відряджено тебе, вважай, до дня перемоги. Дату поставиш сам. Вірю — побачимось. Найнікудишніший розвідник — мертвий розвідник. Ти нам потрібен живий.

— Ви вважаєте мене школярем…

— Зобов'язаний сказати. Ну, годі. Ось тобі лист од хлопців. Спокійно! Заважати не буду, повернуся за годину. І, не ображайся, сам нічого не спалюй, я вже за тебе покочегарю…

Коли Март знову з'явився на вулиці, сонце сідало. Цілий вечір він блукав містом. «Бош! Бош! Бош! Переможець у країні подоланих».

У темно-синьому безхмарному небі по гірляндах пізнавальних вогнів угадувалася Ейфелева вежа. Париж байдуже віддав переможцям свої вогні, свої запахи, свою неповторність. Під Тріумфальною аркою, не затухаючи, палахкотів скорботний вогонь на могилі Невідомого солдата. А поряд на варті, ноги нарізно, під блискучою каскою — неживе обличчя, стояв, вартуючи його, полоненого, коричнево-рудий у рекламній заграві солдат фатерланду.

Площа Зірки… Розходиться, розбігається асфальтове проміння… І один промінь, перетинаючи Німеччину, перетинаючи всю Європу, Тягнеться до Росії, до Москви, на Червону площу.

Март пішов на схід бульваром Гюїсманса. Пішов назустріч своїм, чекаючи на них, воюючи поряд з ними. Так, назустріч своїм, він ітиме всю війну…

Розділ четвертий

ПРЕКРАСНА ЕРІКА Й РЮБЕЦАЛЬ

Восени 1940 і взимку 1941 років у війні настала тиша. Солдати вермахту й люфтвафе відпочивали. Ремонтувалися танки, літаки й гармати. Тільки генерали не знали спокою. Вони розробляли нові плани. Один з них називався «Морський лев» («Зеєлеве»). У ньому передбачалося загарбання Британських островів.

Уже друкувалися німецькою та англійською мовами розпорядження майбутній окупаційній армії, планувалося будівництво концентраційних таборів.

Створювалося навіть спеціальне десантне з'єднання під командуванням гауптштурмфюрера СС Отто Бегуса. Воно мало загарбати Букінгемський палац і взяти в полон королівську сім'ю. Замість арештованого Георга VI Гітлер збирався посадити на престол свого кандидата — герцога Віндзорського.

Деякі політичні діячі Англії вже ладналися евакуюватися до Канади.

Але Гітлер і його штаб задумалися про день Ікс. Розгром Великобританії, міркував Гітлер, скоріше буде на руку США та Японії, які розтягнуть імперію Альбіону по шматках, поки Німеччина воюватиме в Європі. Своїми роздумами Гітлер якось поділився з Муссоліні:. «Ми в становищі людини, у якої в гвинтівці один патрон».

Цей патрон він призначив Радянському Союзові.

1

Ранками оберштурмфюрер Вальтер Зейц настроював себе на такі думки і вчинки, що були притаманні лише службовій особі. Навіть пошуки нареченої він розглядав як чисто службову справу.

Робочий день його починався копітким