Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Прозерпіна (дивиться йому просто у вічі). Так. (Він закриває обличчя руками). Та що це з вами? (Він забирає руки і вона, побачивши трагічну маску замість його обличчя, лякається і прослизає повз нього на якомога більшій відстані, не відводячи від нього погляду, допоки він не повертається до неї спиною і рушає до дитячого стільчика біля каміна, де сідає, охоплений глибоким відчаєм. Коли вона підходить до дверей, двері відчиняються і заходить Берджес. Побачивши його, вона скрикнула). Дякувати Богові, хтось прийшов. (Вона відчуває себе у безпеці, знову сідає на своє місце за столиком і вставляє у машинку чистий аркуш паперу. Тимчасом Берджес крокує до Юджина).

Берджес (шанобливо схиляючись перед титулованим гостем). Он як вони ставляться до вас, містере Марчбенкс: залишають вас одного. Я прийшов підтримати вам компанію. (Марчбенкс дивиться на нього з жахом, однак той не помічає цього). Джеймс приймає депутацію у вітальні, а Канді нагорі займається дівчинкою-швачкою, якою вона опікується. (Співчутливо). А вам, мабуть, нудно тут одному, і нема з ким поговорити, окрім друкарки. (Він підсуває до себе крісло і сідає).

Прозерпіна (геть роздратована). Тепер йому буде дуже весело, позаяк він матиме змогу насолоджуватися вашими вишуканими розмовами. Це його потішить. (Починає шалено стукати по клавішах машинки).

Берджес (вражений її зухвалістю). Я не до вас звертаюся, дамочко, будьте певні.

Прозерпіна Ви бачили у когось гірші манери, містере Марчбенкс?

Берджес (набундючившись.) Містер Марчбенкс — джентльмен і знає своє місце, чого не скажеш про декого.

Прозерпіна (ущипливо). Але ми з вами аж ніяк не леді й джентльмени. Якби тут не було містера Марчбенкса, я б поговорила з вами відверто. (Вона так різко висмикує аркуш паперу з машинки, що той рветься). От і маєш! Зіпсувала листа, тепер доведеться друкувати знову. О, це понад мої сили. Старий товстий бовдур!

Берджес (підводиться, палаючи обуренням). Що-о?! То це я старий бовдур? Я? Ні, це вже занадто. (Хапає ротом повітря). Ну, гаразд, панночко, гаразд! Стривайте, ось я поговорю з вашим хазяїном. Ви мене запам’ятаєте, я вам дам науку. Не я буду, якщо не дам.

Прозерпіна (відчуває, що переступила межу). Я.

Берджес (перебиває її). Ні, годі вже. Нам з вами нема про що говорити. Я вам покажу, хто я такий. (Прозерпіна гучно переміщує каретку своєї машинки і з викликом продовжує друкувати). Не зважайте на неї, містере Марчбенкс, вона цього не вартує. (Знову з величним виглядом вмощується у кріслі).

Марчбенкс (нервується і виглядає жалюгідно зніченим). Може, нам краще змінити тему розмови? Я. я гадаю, міс Гарнетт не мала на думці нічого поганого...

Прозерпіна (цілком переконано). Не мала! Ще б пак! Саме це й мала.

Берджес. Я не буду принижувати себе тим, що зважатиму на неї.

Лунають два дзвінки.

Прозерпіна (бере свій нотатник і папери). Це мене. (Поспіхом виходить).

Берджес (кричить їй навздогін). Ми і без вас обійдемося. (Дещо потішений усвідомленням того, що останнє слово залишилося за ним, утім, не полишаючи думки розвинути успіх, деякий час дивиться їй услід, а потім опускається у крісло поруч з Юджином і говорить з ним конфіденційним тоном). Тепер, коли ми залишилися удвох, містере Марчбенкс, дозвольте мені сказати вам по-дружньому те, що я не сказав би нікому. Ви давно знайомі з моїм зятем Джеймсом?

Марчбенкс. Не знаю. Я ніколи не пам’ятав чисел. Вірогідно, кілька місяців.

Берджес. І ви ніколи не помічали в ньому нічого дивного?

Марчбенкс. Здається, ні.

Берджес (поважно). У тім-то й річ, що ні. Саме це і є небезпечним. Тож знайте — він несповна розуму.

Марчбенкс. Несповна розуму!?

Берджес. Геть збожеволів. Ось придивіться до нього і переконаєтеся самі.

Марчбенкс (невпевнено). Може, це тому, що його переконання.

Берджес (вказівним пальцем торкається його коліна і натискає ним, аби примусити слухати себе). Це саме те, про що я завжди думав, містере Марчбенкс. Я тривалий час вважав, що це лиш його переконання, але будьте певні: переконання стають чимось вельми серйозним, коли люди починають поводитися так, як він. Та я не про це. (Він роззирається навкруги, аби переконатись, що вони самі, і, нахилившись до самого Юджинового вуха, шепоче). Як ви гадаєте, що він сказав мені сьогодні вранці тут, саме у цій кімнаті?

Марчбенкс. Що?

Берджес. Він сказав мені — і у цьому немає жодного сумніву, як у тому, що ми з вами зараз отут сидимо, — він мені сказав: «Я — бовдур, — так він сказав, — а ви — негідник». Ви уявляєте, я — негідник! І тут-таки потис мені руку, наче сказав щось похвальне! І ви вважаєте, що після цього можна сказати, що ця людина зі здоровим глуздом?

Морелл (прочиняє двері й гукає до Прозерпіни). Запишіть їхні імена та адреси, міс Гарнетт.

Прозерпіна (за сценою). Так, містере Морелл.

Морелл заходить з паперами, що йому принесла депутація.

Берджес (до Марчбенкса). Ось і він сам. Ви тільки придивіться до нього пильніше, і переконаєтесь. (Підводиться і говорить поважно). Мені дуже шкода, Джеймсе, але я мушу поскаржитися вам. Я не хочу цього робити, але цього вимагає моє почуття справедливости й обов’язку.

Морелл. А що трапилося?

Берджес. Містер Марчбенкс був свідком і не відмовиться підтвердити. (Вельми урочисто). Ця ваша панянка настільки безвідповідальна, що обізвала мене старим товстим бовдуром.

Морелл (надміру добросердно). Як це схоже на Проссі! Вона така безпосередня! Не вміє стримувати себе! Бідолашна Проссі! Ха-ха-ха!

Берджес (аж тремтить від люті). І ви вважаєте, я повинен терпіти таке від цієї особи?

Морелл. Пусте! Не надавайте цьому великого значення! Не звертайте уваги. (Підходить до шафи і кладе папери в одну з шухляд).

Берджес. Я не звертаю уваги. Я вищий за це. Але хіба це справедливо? Ось що мені потрібно знати: хіба це справедливо?

Морелл. Це питання стосується церкви, а не мирян. Чи заподіяла вона вам якоїсь шкоди? Ось яке питання стосується вас, еге ж? Звісно, ні. Тож не думайте більше про це. (Він рушає до столу і починає розбирати пошту, даючи у такий спосіб зрозуміти, що питання вичерпано).

Берджес (стиха до Марчбенкса). А що я вам казав? Геть збожеволів. (Підходить до столу і запитує з кислим виразом обличчя людини, що зголодніла). Коли обід, Джеймсе?

Морелл. Не раніше як години за дві.

Берджес (з тужливою покірністю). Дайте мені якусь хорошу книжку, Джеймсе, щоб почитати біля каміна. Якщо ваша ласка.

Морелл. Яку книжку вам дати? Справді хорошу?

Берджес (мало не