Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

— 30-15! — пролунало в мене над головою.

Я здригнулася та підвела очі нагору. Начальниця Колонії Оверсі дивилася прямо на мене зверху вниз поглядом, який наче спопеляв.

— 30-15, ти знову спиш на ходу? Давно не була у Карцері? Скучила?

— Ні, Начальнице Колонії Оверсі… — промимрила розгублено я. — Трохи задумалась...

— Що ти зробила? — огрядна, вайлувата жінка з рідким, жирним, нерівно підстриженим волоссям та огидним свинячим обличчям з трійним підборіддям перевалилася через перила високої трибуни. Кров швидко прилила до її й без цього не блідого лиця, і вона одразу стала червоною, як помідор. — Задумалася? Здається, минулий випадок тебе нічого не навчив! Тобі заборонено думати, чи ти забула? — Її неприємний сиплий голос відлунився десь у моїй голові, змушуючи трохи зщулитися. Я заледве впоралась з тим виром почуттів, які юрмилися в моїй душі.

— Ні, Начальнице Колонії Оверсі! — вже чіткіше відповіла їй.

— Отож про всяк випадок, я тобі нагадую... — Вона взяла рупор і, приклавши його до своїх губ-вареників, закричала голосом, який нагадував скрипучі двері старого будинку: — НОМЕР «30-15», НЕГАЙНО ВІДПРАВЛЯЙСЯ НА КУХНЮ! І ЗАХОПИТИ З СОБОЮ номери «21-11» та «44-07»!

Я гнівно подивилася на неї, збираючись уже щось відповісти, але мене штовхнув у бік хлопець, на голову вище за мене, смаглявий, з темним коротко стриженим волоссям та темними, майже чорними очима, які нагадували найглибшу безодню.

— Ріко, не наривайся!  — похмуро промовив він тихим басом.

Важко зітхнувши, я опустила голову та попленталася до Кухні, хоча при цьому встигла помітити ненависну гидотну посмішку на свинячому обличчі Начальниці Колонії Оверсі.

— Ріко, не переймайся. Кухня — це ж не найгірше, — нас наздогнало дівчисько зі злегка кучерявим, рудим волоссям, зараз палаючим яскравими іскрами на сонці. Її сірі пронизливі очі та густо поцятковане ластовинням миле личко у формі сердечка випромінювали надзвичайне тепло, що зігрівало до глибини души. Це була номер «44-07», як її офіційно називали в Колонії, чи Ебба, як називала її я.

Ми всі — Учні Колонії — пронумеровані та повинні звертатися одне до одного по номерах, наприклад, «17-25» чи «36-14». Мій номер — «30-15». Але насправді у нас всіх є імена та прізвища, їх записують, коли ми потрапляємо до Колонії. Хоча більшість дітей дивним чином забуває свої імена, а деякі, що потрапили сюди зовсім маленькими, наприклад, такі, як я, їх взагалі не знають... Проте минулого року, випадково дізнавшись, що я не просто «номер у списку», що я — людина, яка мала минуле, мала сім'ю та батьків — влізла до кабінету Начальниці Колонії Оверсі (або «міс Піґґі», як її називаємо ми з друзями) та дізналася своє справжнє ім'я — Веріка Клоуд.

Мої друзі тоді теж хотіли піти та дізнатися свої імена, але я їх відмовила, чи вірніше сказати, переконала, що в змозі зробити все сама. Якщо чесно, я знала, що це не дуже хороша витівка… і якщо нас спіймають «на гарячому», то... А так спіймали тільки мене... Ой, та мені не звикати, бо у «міс Піґґі» давно особливе ставлення до мене: завдяки їй моє щотижневе перебування в Карцері — вже норма, а Вище Покарання — найжахливіше покарання в нашій Колонії — я отримувала вже тричі.

— Вона постійно до мене чіпляється! — гнівно промовила я та міцно стиснула кулаки, що аж кісточки побіліли.

— Якщо нагрубиш їй, гірше зробиш тільки собі, — не дивлячись на мене, пробасив Тіс, тримаючи руки в кишенях бежевих широких бридж. На відміну від «Ебби», його ім'я було справжнім. «Матіас Райт» — звучить крутіше, ніж «21-11». Хоч Тіс ніколи не говорив про це вголос, але, впевнена, він вдячний, що я дізналась його справжнє ім'я.

— На мою думку, гірше вже не буває! Я десятий день поспіль там працюю! — вигукнула обурено я, показавши рукою на Кухню. — Вона б залюбки мене там поселила!

— Буває! — чмихнув Тіс, перебиваючи мене та показуючи рукою мені на спину. Я нервово здригнулася, а затим мовчки почала пропалювати другові очі, на що він у відповідь свердлив мене своїм похмурим поглядом. Щоб його!

З Тісом ми познайомилися дуже давно. Він завжди був щось на кшталт мене, дівчинки-ізгоя. З моїм умінням влазити в різні історії й ускладнювати собі та іншим життя, всі інші діти відвернулися від мене... Усі, крім нього. Напевно, наша спільна проблема з Тісом полягає у тому, що, попри те, що ми — сироти, нам хочеться відчути себе частиною сім'ї... Тому мої почуття до Тіса дуже сильні, але вони швидше не романтичні, а братні. Та й іноді він веде себе як нудний старший брат... Хоча, загалом, він класний! Тіс на цілий рік старший за мене, а це означає, що йому майже вісімнадцять. Свій вік ми знаємо всі, бо від цього залежить наш статус у Колонії, а з кожним новим статусом ми набуваємо певних привілеїв.

Тіс високий, як я вже казала, на пів голови вищий за мене, з м'язами, наче витесаними з каменю, від невпинних тренувань та роботи. Його темно-карі очі завжди з легким відтінком смутку, а широкі рівні темні брови, які частіше всього нахмурені, придають моєму другові насторожено-суворого вигляду. Проте коли Тіс всміхається на його щоках з'являються ямочки, і його прямокутне обличчя з трохи кирпатим носом та невеликим гострим підборіддям набуває хлоп'ячої чарівності. Крім того скільки пам’ятаю цього хлопчака, його темне коротке волосся завжди було рівно та охайно підстрижене, немов кожен волосок виміряний та обрізаний з бездоганною точністю. Відтоді, як на його обличчі почали з’являтися перші паростки дорослішання, я ніколи не бачила його не поголеним. Навіть у найлютіші дні, коли Колонія здавалася особливо суворою, волосся та обличчя Тіса завжди були в ідеальному порядку.

Але найбільшої уваги останні два роки привертає його татуювання — мистецький шедевр, що починається на грудях і піднімається вгору через ключицю до шиї. Виглядає воно, наче картографічна карта невідомих світів, зі складними візерунками та символами, що, напевно, мають глибоке значення. За це тату Тіс провів добу в Карцері, але я ніколи не чула, щоб він шкодував — це було його знаком бунту, таємницею, яку він з гордістю носив на своїй шкірі. Хто створив це татуювання — залишалося для всіх загадкою, бо Тіс вперто мовчав, а я, знаючи правду, теж тримала все в секреті.