Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

Розділ 5 «Проблиски надії?»

Бетті розкладала речі. З її присутністю у нашій кімнаті стало чомусь затишніше.

- Дякую тобі, - промовила я.

- За що? - не зрозуміла білявка, відриваючи свої блакитні очі від якоїсь плямистої речі у своїх руках.

- За те, що оселилася тут.

- Не думай, що це я зробила через тебе. Я не братиму участі у твоїх... е... витівках.

- Чому ти вирішила, що я, якщо щось утну, то втягну й тебе? Ти повірила Тісу та Головній по поверхах Стілл? Мало ж тобі треба, щоб скласти думку про людину, - посміхнулася я.

Я сиділа на своєму ліжку та дивилася, як Бетті акуратно викладає у шафу свої речі. Нічого цікавого для себе я в них не побачила. Купа непотрібного мотлоху.

- По-перше, свою думку про тебе я ще не склала, - не обертаючись, сказала вона.

- А по-друге? - усміхнулася я.

- А по-друге, не надумай втягнути у свої ігри Реда!

- Що? А до чого тут він? - напружилася я.

Бетті обернулася.

- Ти йому сподобалася. Він у корж розіб'ється, щоб ти звернула на нього увагу! Ред добрий... - вона продовжувала складати речі. - Іноді зарозумілий, але добрий. Ти можеш йому зіпсувати все... - раптом вона замовкла.

«Здається, білявка сказала щось зайве... Якщо зараз спитаю прямо, вона не відповість... Треба почекати!»

- Він тобі подобається? - хитро посміхнулась я.

- Ми з ним друзі! - не обертаючись, відповіла Бетті. - Справжнісінькі! Ми з дитинства разом, утрьох. Кейл - найкращий друг Реда.

- О, так! Я бачила! Чудовий хук у ніс, - посміхнулась я знову. - І це ти називаєш дружбою?

- Іноді Реда заносить, але на це є причина... - вона замовкла та обернулася. Загадково глянувши на мене, спитала: - Ти вмієш зберігати таємниці?

Я насторожилася.

«З чого б це новоприбулій розповідати мені секрет?»

Але я кивнула. Бетті підійшла ближче до мене та, нахилившись, промовила:

- Ми потрапили сюди не випадково. Дехто домовився про це.

«Це й дурню зрозуміло!»

Але цікавість захопила мене зненацька, тому я не втрималася та запитала:

- Хто? Навіщо?

Бетті подивилася на двері й нахилилася ще ближче до мене:

- Батько Реда... та Патріка.

- Він живий? - від подиву я вигукнула трохи голосніше, ніж хотіла. - Якщо живий хоч один з батьків...

Білявка приставила палець до моїх губ, щоб я замовкла, подивилася на двері та тільки потім кивнула.

- Але... - почала я.

Вона знову перебила мене.

- Ходімо, хлопці, мабуть, вже зачекалися!

«Зрозуміло, що вона більше не хоче говорити про це. Можливо, боїться...»

 

***
 

Я ледве вмовила Бетті переодягнутися в повсякденний одяг Колонії... У Колонії, крім особливих випадків - на свята та на Випускний, не можна одягати не серійний одяг. Звичайно, після відвертої червоної сукні, повсякденна форма Колонії здалася яскравій білявці просто шматком тканини незрозумілої форми та жахливого кольору. Однак одягнувши всю цю «гидоту» - за словами ж самої Бетті, на себе, білявка залишилася задоволеною. Згодна, навіть такий одяг, справді, пасував їй...

Ми, дівчата, носимо кремові сорочки з короткими рукавами. Знизу темно-бежеві шорти до середини стегна. На ноги одягаємо сірі мокасини. Волосся обов'язково зав'язане (хвіст, гулька чи заплетена коса). У хлопців ідентичний одяг тільки замість шортів - бриджі нижче колін, а на ногах - чорні кеди.

Шкільна форма відрізняється від повсякденного одягу. У дівчат - білі блузки з довгими рукавами, плісирована спідниця у синьо-білу клітинку, краватка у синю клітинку та легкі туфлі без підборів. У хлопчаків - сорочки білого кольору з довгим рукавом, кремові штани, краватка у синю смужку та ультрамариновий піджак, і на ногах кеди чи легкі туфлі.

На Тренування ми переодягаємося у зручні спеціалізовані костюми чорного кольору, які повністю закривають руки та ноги. Взуття теж чорного кольору, легке, зручне.

Робочий одяг - сірий комбінезон з довгими рукавами та зручні тапочки. Після кожного робочого дня ми здаємо цей одяг до Пральні, а наступного дня отримуємо чистий та випрасуваний.

Також нам видаються щотижня два комплекти нижньої білизни (трусики та майки-топи - для дівчат; боксери та майки без рукавів - для хлопців), два рушники та піжаму (біла футболка та шорти), що в темряві світиться зеленуватим кольором, на той випадок якщо хтось вирішить навідатися в спальні протилежної статі.

 

***
 

Бетті мала рацію - на верхньому поверсі нас уже чекали хлопці. Вони теж передяглися в повсякденний одяг Колонії, та теж, як і Бетті, непогано в ньому виглядали.

- Тобі пасує, сестричко? - криво посміхнувся, побачивши нас, Кейл. - Не так, як завжди, але... - перевів погляд із сестри на мене. - Навіть не дивлячись на те, що тепер тут усі як мої двійнята... - підморгнув весело. - Навіть дівчата!

Я криво посміхнулася йому у відповідь:

- Ти ще, мабуть, не бачив піжаму. Ось тоді ти відчуєш себе ще й світлячком чи різдвяним ліхтариком. «Приголомшливе» відчуття!

Кейл загиготів:

- 30-15, ти починаєш мені подобатися!

- Вибач, але ти не на мій смак, новенький! - зухвало усміхнулася я.

- Ще побачимо! - також зухвало відповів блондин.

У цей момент бічним зором відчула, що Ред спостерігає за мною. Здригнулася. Скосилася на нього, і одразу якесь дивне тепло розлилося по всьому моєму тілу, а коли зустрілася з його зосередженим поглядом, ноги трохи стали ватяними.

- Симпатично, - сказав він, і перервавши наш зоровий контакт, подивився на мене згори униз. Потім раптом спитав: - Берттіно, ну й де ти оселилася? На верхньому поверсі?

- Ні! - білявка зміряла його зарозумілим поглядом. - На відміну від тебе, Редді, я не завжди сприймаю біле чорним, а чорне - білим!

Хлопці одночасно здивовано поглянули на Бетті.

- Я оселилася набагато ближче до центру Землі, ніж ви гадаєте, - криво посміхнулася вона, явно насолоджуючись їхнім сум'яттям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍