Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

Ред подарував Тісу невеличку книгу. Не впевнена, що мій друг, який не дуже любив читати, оцінив би такий подарунок, якби книга не називалася: «Правила поведінки з дівчиськом, яке тобі подобається. Практичний курс». Тіс почервонів. Здається, я також.

«О, цей Ред! Що за дурні натяки, га?»

Наступною зголосилася Ебба, але її подарунок ми оцінити не змогли, тому що мала щось прошепотіла Тісу на вухо... Після чого той здивовано кивнув, а потім всміхнувся, знов почервонівши.

І ось настала моя черга. Я піднялася зі свого місця та попросила Тіса відійти зі мною до зони з диванами, бо дарувати свій подарунок та казати те, що я хотіла сказати, при такій пильній увазі, мені не хотілось.

— Ти не битимеш його? — насторожено спитав Кейл, обережно торкаючись свого носа.

— Кейле! — вигукнула роздратовано Бетті.

— От ти полюбляєш кейлати, сестричко! А я про всяк випадок спитав…

Я криво посміхнулася та похитала головою у відповідь. Я знала, що Кейл намагається допомогти мені розслабитися. У своєму стилі, але допомагає.

— Кейле, я не збираюсь його бити. Запитай у Ебби, — відказала я. Кейл зиркнув на Еббу, та тільки загадково всміхнулася. — І до речі, цікавої ж ти про мене думки, — засміялась я. Він підморгнув мені, знов відсьорбуючи зі свого кухоля.

Ми пішли з Тісом до зони з диванами, яка, звісно, добре була видна всім, але тут я почувалася себе не так схвильовано… Я простягла хлопцю невеликий блокнот, який непомітно передала мені Бетті під столом. Як я зрозуміла, хтось з наших друзів проник сюди завчасно та приніс деякі речі, включаючи й мій подарунок.

«Треба буде спитати потім у Бетті, хто це був?»

Підіймаючи на Тіса очі і намагаючись не звертати уваги на все інше, я мовила:

— Довго думала, що тобі подарувати... Та й дарувати власне нічого... — гмикнула я. — Тому вирішила... на згадку... подарувати тобі частину… своєї душі, — нервово проковтнула та кивнула на блокнот. — Тут зібрані всі вірші, які колись торкнулися мого серця... Які багато значили для мене. Можливо, колись вони допоможуть тобі знайти відповіді та згадати... про мене... — мій голос зірвався.

Тіс розгублено дивився мені у вічі. Навколо всі завмерли. Все завмерло. Здавалося, що всі чують лише стукіт мого серця, який гучно лунає по залі.

«Добре, що стіни звуконепроникні, бо, впевнена, моє серцебиття почула б вся Колонія…»

— А тут уже стає цікаво, — раптом пролунав голос Кейла. Я здригнулася. — Ну і що ж ти? За цим, безперечно, має бути друга частина подарунка! Щоб закріпити перший! Поцілуй його вже!

Я гнівно зиркнула на блондина. Кейл лукаво підморгнув.

«Щоб його!»

— Кейле! — гаркнув на блондина Ред.

— А що я такого сказав? Після такої промови, гріх не поцілувати хлопця, — блондин зухвало облизав верхню губу та підморгнув мені. — Зроби йому найкращий подарунок у житті!

Захотілося різко дати Кейлу у ніс. Але я скосилась на Тіса й завмерла. Той на всі очі вичікувально дивився на мене.

«Кейл має рацію, це один із найкращих подарунків, які Тіс міг би отримати... Який він жадає... Про який мріє… Кейл правий!» 

Я проковтнула. Намагаючись ні з ким не зустрічатися поглядом, зробила маленький крок до Тіса. Він трохи спантеличено дивився на мене. Я все ще не вірила, що поцілую його... Отак просто, у всіх на очах... Я зробила ще один маленький крок до нього. Тіс не ворушився.

«Напевно, збоку, це виглядає… дивно... Напевно...»

Я знала, де знаходиться Ред... Я боялася подивитись на нього. Боялася, навіть просто мить зустрітися з ним поглядом, бо знала... моя впевненість одразу ж зникне.

Я зробила ще якийсь невпевнений рух до Тіса. Він щиро всміхнувся. Я всміхнулася у відповідь, намагаючись зробити це якомога щиріше.

— Ріко... — хлопець затнувся. Думаю, йому теж було не по собі від того, що на нас усі витріщаються. Напевно, він не так уявляв наш перший поцілунок… Між нами було всього кілька сантиметрів... Ми дивилися один на одного, не сміючи навіть простягнути руку та торкнутися один одного. А я… Я боялась... Я справді боялася! Але…

Тіс здригнувся, коли я все-таки пересиливши себе, торкнулася його плеча.

— Ріко... — прошепотів він. У його тоні відчувалися дивні нотки. Мені стало ніяково.

— Ти не хочеш цього? — ледь вичавила з себе. — Ні?

— Хочу. Але... Мені здається... — Тіс відвів погляд і подивився кудись убік, цим зацікавивши мене. Простежила за його поглядом. Там була Бетті. Вона просто сиділа там і дивилася на нас. На мить здалося, що я побачила в її очах розпач... Маленький біль.

Я знову перевела очі на Тіса. Але зараз я вже не була такою впевненою, що роблю щось правильне. Тіс знов дивно глянув на мене. В його погляді промайнула туга, але й ще щось… Здається, надія.

— Ріко, це найкращий подарунок, який ти мені могла би подарувати, але я не впевнений, що коштую його... Вже ні.

«Він це про що?»

Я завмерла.

— Раніше я віддав би своє життя за це...

— А зараз? — здивувалася я.

«Він це через Бетті чи ні?»

Тіс нічого не відповів і лише повернув голову, але вже в інший бік. Звісно, я знову простежила за його поглядом. Тіс дивився туди, де сидів Ред. Похмурий, зі схрещеними на грудях руками.

— А тепер ми виросли, Ріко, — посміхнувся Тіс і підморгнув Реду.

— Як розумію, ви не збираєтесь цілуватися? — розчаровано промовив Кейл. Я хитнула головою. — От дідько! Тоді давайте хоч вип'ємо, га? Свято все ж!

Всі дружньо підхопили цю ідею, заулюлюкав. А ми ж з Тісом подивилися один на одного й засміялися.

— Можна я хоч тебе обійму? — запитала я свого давнього друга. Він кивнув і розвів руки убік. Я припала до Тіса, і тоді він ніжно обійняв мене. Зовсім не чуттєво, скромно, як брат.

Усі раптом заляскали та закричали «ура!» А потім усі кинулися обійматись. У результаті ми утворили величезну купу-малу з обіймів. Усі сміялися та веселилися. І я теж.