Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

Ред усміхнувся мені куточками губ та натиснув щось на панелі біля дверей. Вони одразу зачинилися, і... Я відчула себе дивно — наче втратила рівновагу... І я була впевнена, що це приміщення рухається... Підіймається угору!

Через декілька секунд ліфт напевно зупинився... А потім стулки відчинилися. Ред вийшов першим, швидко озирнувся навкруги й повернувся до нас обличчям. Я насторожено дивилась на нього  — він кивнув головою, мовляв, не бійся, виходь.

Я невпевнено переступила поріг, озираючись. По спині знов пробігся холодок… Але це не від холоду, чи страху… Це через якесь приємне передчуття… Я зробила декілька кроків уперед, відчуваючи, що Ред йде слідом... Ми опинились в невеличкому тьмяному тунелі, а попереду був дивний отвір з яскравим світлом. Я проковтнула та почала рухатися більш впевнено.

«Ми майже на місці!»

Я підійшла до отвору. Вниз вели невеликі білі сходи... Ред пішов уперед, а я озирнулась до інших. Мимо мене пройшли охоплені якось дитячою радістю Кейл, Патрік, Бетті та Ебба. Тіс йшов останнім.

— Народ, то хтось мені нарешті пояснить, що ми тут збираємось робити? — раптом голосно спитав Тіс, оминаючи мене та заходячи всередину Кулі. — Бо я... — він завмер на півслові.

Я чкурнула за ним і теж завмерла. Моя щелепа, напевно опинилась десь на підлозі, бо такого я точно не очікувала побачити. 

Невеликі білі сходи спускалися всередину величезної білосніжної зали, яка мала форму куполу. Розділяючи великий простір цієї зали на зони (зовнішню та внутрішню), стелю по всьому периметру підтримували декоративні колони, які наче величезні баобаби розходилися угорі хвилястими лініями. Посередині драпіровано-стилізовано куполу знаходився отвір, з якого звисала величезна Земна Куля. Не знаю з чого вона була зроблена, але це виглядало дивовижно! Це була Земля. Наша Земля до катастрофи. З синіми океанами, білосніжними хмаринками та жовто-зеленими континентами. А зсередини вся ця дивина ще й підсвічувалась.

Посередині внутрішньої зони зали знаходився довгий білий стіл, навколо якого стояли білі шкіряні крісла на круглих ніжках. На підлозі, під столом та кріслами, лежав дивовижний килим, який виглядав наче білий пісок на пляжі. Звісно, такий пісок я бачила лише на ілюстраціях в книгах. Посеред столу у білих вазонах красувалися білі штучні квіти, здається, створені з тканини. І серед всієї цієї ідеальної білизни виділялися лише металеві тарілки з металевими кухолями та приборами, а ще якійсь дивний посуд кумедної форми, з невідомого мені матеріалу.

У зовнішній зоні зали по периметру були розміщені декілька декоративних білих шкіряних диванів зі зручними підлокітниками, виконуючих функцію маленьких столиків. Також праворуч знаходилися білосніжні сходи, які вели невідомо куди вгору.

— Сюрприз! — гучно заволали Бетті, Кейл, Ебба та Пат.

— Що це? — здивовано спитав Тіс.

— Це вечірка, яка влаштована на честь твого дня народження! — радісно відказала Бетті. Тіс очманіло глянув на неї.

— Але... Як... Чому... Вечірка?

— Так, брате, — Кейл поклав йому руку на плече, та зухвало промовив, — можеш не дякувати! Нам це майже нічого не коштувало.

— Кейле! — обурено шикнула на брата Бетті.

З боку здалося, що Тіс зараз знепритомніє від здивування та різних інших почуттів...  Однак він швидко зібрався й майже беземоційно спитав у мене:

— Ти у цьому теж брала участь? Ти знала?

Я кивнула.

— А ти? — він поглянув на Еббу. Та теж весело кивнула. Але погляд Тіса, змусив її перестати посміхатися. У його очах зараз наче вирував ураган, жовна заграли під шкірою, а на шиї виступили вени. Я була впевнена, що він намагається стриматися, щоб не зірватися.

— Ми думали, тобі сподобатися... — обережно промовила вона.

— Мені подобається, — сухо відповів Тіс. — Просто... — він тяжко зітхнув. Його плечі опустилися. — Я до такого не звик... — мовив трохи розгублено. — Ну, ти ж мене розумієш? — кивнув на мене. Його очі потеплішали, але я побачила в них бризки розгубленості, смутку й втоми.

— Авжеж розумію, — голосно відказала я. — Але…

— От і добре! — ляснув у долоні Кейл, змушуючи мене смикнутись від несподіванки. — Якщо ми у всьому розібралися, може почнемо святкувати?

— Святкувати? — Тіс перевів здивований погляд на блондина.

— Їдло, випивка, а ще порухаємо тілом! — весело відповів Кейл, роблячи кумедні рухи тазом, руками та головою.

Тіс і Бетті переглянулись.

— Кейл хотів сказати, що ми зібралися тут, щоб відсвяткувати твій день народження, — пояснила обережно Бетті. Але Тіс ще більше насупився. Тоді вона обвела поглядом всіх нас і сказала: — У Місті... Там, звідки ми приїхали... день народження був чудовим святом. Його святкували зі своєю родиною, друзями та близькими людьми... Усі вітали іменника та дарували йому подарунки.

— Подарунки? — брови Тіса поповзли нагору.

Бетті яскраво всміхнулася та кивнула головою.

— Так. І, до речі, ми всі тобі приготували подарунки… Сподіваюсь, ти не проти? — і її обличчя осяяла чарівна усмішка. Мені у цю мить здалося, що в блакитних очах Бетті, я бачу гладь моря... Думаю, що Тіс теж це побачив... Тому що впевнена ніхто ніколи так не дивився на нього... Ніколи. Ніхто.

Я проковтнула.

«Це щось зовсім новеньке… І не тільки для Тіса… Гм…»

— Ч-ч-чо-чому? — ледь вимовив він. — Чому ви це робите для мене?

Бетті безтурботно знизала плечима.

— Ти хороший... Ти милий...

Кейл пирснув.

— І ти наш друг! — чітко додала Бетті, посилаючи Кейлу суворий погляд.

Тіс ошелешено глянув на неї, потім на мене, потім по черзі на решту наших друзів, і сказав:

— Виходить нічим «світорятуючим» сьогодні ми не займатимемося?

І тоді Куля вибухнула нашим сміхом. Я подумки подякував небесам, що ми за звуконепроникними стінами.

 

***
 

— Прошу хвилинку уваги, — виголосила Бетті, підіймаючись та тримаючи в руці кухоль з дивною рідиною, яку вони називали «вином».