Володимир Кирилович Малик - Шовковий шнурок

ліжка і, вступивши в оторочені хутром сукняні капці, потрюхикав до дверей. Хтось настійливо стукав.

Астролог тримав поперед себе свічку. Його брунатні очі злякано дивилися на двері, за якими стояв невідомий, а на високому лобі зібралися зморшки.

Хто б це міг бути? Він нікого не ждав.

— Хто?

— Мунеджим-паша, відчини! — почувся знадвору дуже знайомий голос.

Брязнув засув. У дверях з'явився великий візир Кара-Мустафа.

Це не дуже здивувало астролога. Таке траплялося і раніш, бо хто ж не хоче дізнатися про майбутнє? А всім відомо, що ніхто так точно не передвіщав майбутнього, як Мунеджим-паша. На те ж він і носить звання паші й особистого астролога падишаха!

Був він, однак, украй здивований тим, що Кара-Мустафа вибрав для відвідин нічну пору і з'явився не в своєму пишному візирсько-му вбранні, а в простій одежі яничара. Для чого такий маскарад?

Однак Мунеджим-паша був досвідчений царедворець і швидко взяв себе в руки.

— О! — вигукнув він. — Який я щасливий бачити в себе славного охоронця трону падишаха!

— Тс-с-с! Не кричи, паша! — шикнув на нього Кара-Мустафа, поспішно причиняючи двері. — Бо своїм гучним голосом розбудиш усе місто!

У астролога справді був громоподібний голос із трагічно-зловісними нотками, якими він щедро користувався під час своїх пророкувань.

— Мовчу, мовчу… Прошу сюди, мій повелителю! — І астролог відчинив двері до сусідньої кімнати.

Це була звичайна для того часу велика робоча кімната астролога й алхіміка. Все тут для Кара-Мустафи було знайоме. На довгих столах стояли скляні банки, наповнені порошками, шматками різнобарвних мінералів, рідинами. Біля вікна, у тиглі, пригасав малиновий жар. Пахло чадом і ще чимось невідомим і не зовсім приємним для звиклого до тонких пахощів носа великого візира. Посередині, на дерев'яній підставці, висіла велика карта зоряного неба, помережена ламаними лініями і помальована знаками зодіака. Круті сходи вели на горище, де, як знав Кара-Мустафа, Мунеджим-паша спостерігав хід небесних світил. Всюди в безладді лежали і стояли якісь прилади й інструменти, що в душі великого візира викликали повагу до їх власника і забобонний страх.

Астролог підсунув Кара-Мустафі крісло. Спитав:

— Що змусило великого візира ощасливити мене своїми відвідинами?

Кара-Мустафа рішуче відсторонив од себе крісло і довго вдивлявся в оливкове непроникне обличчя придворного астролога, ніби зважував — казати чи ні? Потім узяв його за руку вище ліктя і промовив тихо, але тоном наказу:

— Мунеджим-паша, ти повинен зробити мені і всій нашій імперії велику послугу…

— Я слухаю, бейефенді, — коротко проказав астролог, схиляючи в поклоні голову.

— Однак те, що почуєш, повинен знати лише бог та ми вдвох! — Кара-Мустафа підняв угору вказівний палець. — Ти зрозумів?

— Зрозумів.

— Навіть сам падишах не повинен знати! І передусім — він! Бо робиться це в його інтересах…

— Так, мій повелителю, — ще нижче схилив голову мунед-жим-паша, холонучи від думки, що зараз дізнається про таємницю, яка може коштувати йому життя.

Кара-Мустафа нахилився майже до самого його вуха і ледь чутно прошепотів:

— Слухай уважно! Вищі інтереси держави османів і велич та слава падишаха вимагають рішучої перемоги у цій війні, яку ми рочпочинаємо на берегах Дунаю…

— Я знаю, — теж пошепки відповів паша.

— На чолі нашого війська став сам падишах… Його вірні піддані стурбовані тим, що йому буде загрожувати небезпека, бо, як відомо, на війні гинуть не тільки рядові воїни, а й полководці… Ми всі живемо милостями падишаха, його розумом і його славою, а тому глибоко зацікавлені, щоб він не наражав своє дорогоцінне життя на смертельну небезпеку, яка може підстерігати його в поході…

— Так, я згоден з вами, бейефенд! Що ж робити?

— Падишахові краще й безпечніше буде, коли він повернеться в Стамбул, бавитиметься з красивими гієздами, їздитиме на дороге його серцю полювання, веселитиметься в мобейні, дивлячись, як блазні танцюватимуть джурджуну… Все це для нього буде приємніше, ніж тримати ногу в стремені бойового коня!

— Безперечно, мій повелителю.

— А окрім цього, зелене знамено пророка — занадто важкий тягар для намісника бога на землі. — Голос Кара-Мустафи був тихий, але суворий. — Навіщо обтяжувати його земними клопотами, коли є мільйони вірних підданих, які з радістю нестимуть замість нього цей тягар!

Хитрий і проникливий мунеджим-паша давно здогадався куди хилить великий візир. Безперечно, Кара-Мустафа хоче відпровадити султана в Стамбул, а сам стати сердаром, щоб лаври перемоги дісталися йому. Однак досвідчений царедворець ні словом не прохопився про свою здогадку. Він ждав не натяків, а прямих наказів. Тому знову непевно хитнув головою.

— Так, мій повелителю.

— Отже, ти мене зрозумів? — спитав Кара-Мустафа різкувато бо його вже почало дратувати це улесливе, але невизначене підтакування.

Астролог скривився.

— Не зовсім, бейефенді… Мені не ясно, що маю робити я.

— Ти повинен умовити падишаха повернутися в Стамбул!

— О! Але ж я тільки маленький бідний астролог!

— Не прибіднюйся! Від тебе багато чого залежить… Падишах зробить так, як скажуть зорі!

— Зорі вже сказали, що падишах знайде славу на дорогах війни… Ще в Стамбулі я склав його гороскоп.

— Нічого немає постійного на цьому світі.

— Так, мій повелителюї Хіба що одне золото завжди лишається золотом…

Це був досить прозорий натяк на згоду. Але за неї потрібно платити. Кара-Мустафа полегшено зітхнув, бо не менше, якщо не більше за мунеджима-пашу ризикував становищем або й головою. Він мовчки витягнув з кишені чималий, туго набитий капшук і кинув на стіл. Почувся глухий брязкіт металу.

Мунеджим-паша, як голодний собака до хліба, прикипів поглядом до того капшука, в якому, він не сумнівався, було щире золото. У нього раптом пересохли губи, і він облизав їх язиком. Адже це було справжнє багатство! Отже, Кара-Мустафа настільки зацікавлений у тому, щоб спровадити в Стамбул падишаха, що не пошкодував цілого маєтку!

— Зорі теж міняють своє розташування на небі, — загадково сказав Кара-Мустафа. — Вчора вони говорили одне, сьогодні — друге, а завтра — віщуватимуть щось інше… Чи не так, паша?

— Безперечно, мій щедрий повелителю, — низько вклонився астролог. — Падишах наказав спостерігати за зорями і скласти ще один гороскоп, і я не певен, що й на цей раз зорі віщуватимуть перемогу османському війську, якщо на чолі нього стоятиме сам повелитель правовірних.

Кара-Мустафа усміхнувся самими устами.

— Ти все правильно зрозумів, паша… Бажаю тобі щасливої зорі, яка б продовжила твої літа!

В останніх словах вчувалася прихована погроза, і астролог, щоб засвідчити свою відданість, кинувся великому візирові в ноги і поцілував його простий запилений яничарський чобіт.

ВАРШАВА

1

Був сірий холодний день. Ранні морози закували річки й озера в крижані панцири — переїжджай де хочеш! Дороги