Лія Тан - Відьомський шабаш , Лія Тан

Глава 8

До будинку Поліни, я так і їду у супроводі Сергія та поліційної машини. Лише коли зупиняємося біля розкішного особняка подруги, чоловік відпускає поліціянтів.

Я ж набираю подругу, та прошу аби вислала до воріт своїх людей, щоб допомогли забрати гарбузи.

Вже за кілька хвилин, гарбузи забрані. Сергій зачиняє багажник свого авто, і взявши пакунок з купленим сувеніром бере мене за руку.

— Ходімо, моя неймовірна красуне.

Я ж хвилююся. Не знаю, що у мені так чоловіка приваблює, я сама, чи може мій відьомський костюм?

У вільній руці несу пакунок, з усім необхідним, який прихопила з дому. А в голові хаотично підбираю слова, якими б могла хоч якось представити Поліні Сергія.

Входимо в будинок, і я дещо спантеличена побаченим. Запрошених у просторій вітальні вже багато, але з подруг окрім Поліни не бачу нікого. Схоже я приїхала перша.

Атмосфера у вітальні доволі романтична, і дещо моторошна. Тут царює напівтемрява, повно свічок як справжніх, так і електричних. Багато різноманітних ліхтариків, та гарбузів зі страшними вирізаними ликами. Присутні усі одягнені в моторошні костюми. Тут відьми, перевертні, вампіри, і гобліни, вовкулаки, зомбі, і навіть баба Яга з Чахликом.

Я мимоволі посміхаюся, і відчуваю, як легенько стискає мою руку Сергій.

Переводжу погляд на чоловіка, і краєм ока помічаю, як до нас наближається Поліна, одягнена в просто розкішний костюм відьми. Я таки переводжу погляд на подругу, і бачу, що мені не здалося. Вона таки не одна, а у супроводі високого кремезного скелета, схоже це костюм Чахлика.

— Рада вітати на святі, моя люба! — зупинившись поруч вдоволено промовляє Поліна. — Я щаслива, що нарешті сьогодні твоя доля наздогнала тебе. Вітаю вас, молодий чоловіче! — посміхається моєму супутнику подруга, і простягнувши руку представляється.

Кілька секунд знайомства, і я дізнаюся, що чоловік у костюмі поруч з подругою, — це Микита. А саме так звати шефа Поліни. І щось мені підказує, що це саме він.

Мій супутник, дарує Поліні куплений сувенір, а вона щаслива, бо обожнює такі дрібнички. Подякувавши, подруга з проханням звертається до нього.

— Сергію, оскільки в нас сьогодні костюмована вечірка, я попрошу вас хоч якось прикрасити свій незрівнянний імідж.

— Полін, де ми можемо переодягнутися? — заклопотано питаю подругу, бо відчуваю, як напружується Сергій.

— В будь-якій кімнаті, яка тобі до вподоби.

— Дякую, Полін! — тихо кидаю і розгублено цікавлюся. — А де Олена та Ксенія?

Подруга загадково посміхається, і з іронією кидає.

— В них мітли розрядилися, але вони вже на підході. До речі теж у супроводі. — Поліна підморгнула мені й перепросила. — Вибач люба, я мушу йти, а ви доповнюйте свої образи та приєднуйтеся.

Я розгублено дивлюся у слід Поліні. Сьогодні я гостро відчуваю особливість атмосфери Гелловінської ночі. Як відчуваю й те, що навколо відбувається, щось дивне та магічне.

 Слова подруги, щодо Олени та Ксенії, теж видаються мені дивними, хоча скидається на те, що гелловінські дива вже почались.

Переводжу погляд на Сергія, й прошу.

— Ходімо, доповнимо наші образи, аби не виділятися, серед натовпу всілякої нечисті.

Сергій знову міцніше стискає мою руку, і мовчки та покірно йде за мною.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍