Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

— Твій вираз обличчя говорить: «Якого біса я приїхала в колеж на вручення дипломів і ще повинна одягати цю жахливу мантію?» — засміялась подруга.

— І добре, що хоча б кокошники не змусили одягнути, — пробурмотіла Сабін.

До дівчат підійшла Каміла Бело. Вона взяла в руки мантію і широко всміхнулася.

— Моя маленька мрія здійснилася.

— Не лише маленькі мрії повинні здійснювати, — лагідно промовила Серена, і Каміла кивнула.

В авдиторію зайшов Тобіас. Побачивши Сабін, він голосно промовив:

— Сабін Неро, з поверненням! Як завжди, маєш чудовий вигляд!

— Дякую. Ти інколи навіть буваєш і милим, Тобіасе! — хмикнула Сабін.

Озирнувшись, Тобіас застрибнув на стіл і голосно додав:

— Народе, сьогодні відбудеться вечірка в мене вдома. Батьки поїхали на відпочинок, так що весь будинок у нашому розпорядженні.

В авдиторії пролунав галас та оплески.

— А ще я подумала: приїду в коледж і доведу до сказу Пенелопу Мілз і її подруг, — помітивши, як на них із відразою дивиться Пенелопа, посміхнулася Сабін, і Серена й Каміла оглянулися.

Коли на порозі авдиторії з’явився директор Свон, Тобіас миттєво зіскочив зі столу. Директор удав, що не бачив, як футболіст тупцяється на столі. Склавши руки позаду, голосно промовив, щоб всі одягали мантії і виходили на заднє подвір’я коледжу. Саме там буде відбуватися церемонія вручення дипломів.

— І настав вирішальний момент, — промовила Сабін і почала одягати мантію.

Сабін і Серена хотіли присісти поряд, однак директор Свон сказав, що місця для кожного студента зарезервовано.

— Це що за нововведення? — побачивши таблички з прізвищами, пробурмотіла Сабін. — Хтось за ці таблички отримав додаткові гроші з бюджету коледжу?

— Міс Неро, прошу пересісти на інше місце! — примружившись, промовив директор Свон і, розвернувшись, пішов далі.

Сабін кивнула й, нахмурившись, поглянула на подругу.

— Не хмурся, — прошепотіла Серена. — Нічого ж погано не трапилося.

— Я останнім часом сама не своя.

Сабін насупилася й попрямувала до зарезервованого місця з табличкою. Серена, оглянувшись, побачила надпис з її прізвищем і присіла в крісло. Поряд із Сереною сіла Пенелопа Мілз, а до Сабін підійшла Каміла Белло.

— Нарешті я вас більше не побачу. Тебе й твоїх подруг, — процідила крізь зуби Пенелопа.

— Взаємно, Мілз, — відповіла Серена.

Батьки випускників також були присутніми. Серена побачила батька й Марину. Містер Блек, посміхнувшись, кивнув доньці.    

Тим часом Сабін, озираючись, шукала поглядом брата. І коли не змогла знайти його, засмутилася.

Глибоко вдихнувши, вона через кілька хвилин ще раз оглянулася. Побачивши Луку, широко всміхнулася. Він приїхав. Через кілька секунд до нього підійшов Адам Воррен і став поряд із ним. Сабін, зустрівшись із Ворреном поглядом, миттєво відвернулася. Її бліде обличчя відразу налилося рум’янцем.

Після вручення дипломів, промови директора Свона, промови Адама Воррена й кількох викладачів офіційні заходи завершилися.

Всі повільно почали підійматися зі своїх місць і йти до виходу. Сабін, під пильним поглядом прокурора Блека, який як шакал спостерігав збоку, обійняла Серену.

— Пробач, — тихо промовила Сабін.

— Ти про що? — насупилася Серена.

— Пробач ще за те, що залишаю тебе. Лука сьогодні вранці приніс документи на бізнес-конкурси. Вони вже розпочинаються за тиждень.

— Ми вже про це говорили. І ти не повинна вибачатися чи відчувати якусь провину через те, що їдеш із міста. Все буде добре, Сабін. Так що всміхнися й більше не супся. А то з’являться зморшки.

Серена пішла. Сабін, побачивши в натовпі Луку, який розмовляв із суддею Мілзом, зупинилася й зіштовхнулася з Адамом Ворреном. Він обережно взяв її за талію й, схилившись, тихо промовив:

— Вітаю, міс Неро, із завершенням навчання!

Сабін відчула збентеження. На її щоках з’явився червоний рум’янець, і тіло кинуло в жар. Адам прибрав руку з дівочої талії і відступив. Вона підняла голову. Зазирнувши в його сіро-зелені очі, ніби шукаючи в них свій душевний спокій, промовила:

— Дякую, Адаме. — Вона щиро всміхнулася. — Колись я говорила, що сподіваюся, що більше ніколи не зустріти вас. Я помилялася.

Адам підморгнув і обійшов її. Зупинившись лише на кілька секунд, провів рукою по довжині її волосся й прошепотів:

— До скорої зустрічі, янголе.

Сабін глибоко вдихнула. Відчуваючи, як тремтить її серце, поклала руку на грудь. Помітивши, як пильно дивиться на неї Пенелопа Мілз, показала їй середній палець і відвернулася.

До Сабін підійшов брат і обійняв за плечі.

— Ти виглядаєш збентежено!

— Це тобі здалося, — знизала плечима Сабін.