Надія Філіпська - Назарчик та дракон Шелест, Надія Філіпська

– Але ж я нічого … – почав хлопчик але замовк, не закінчивши речення.

Назарчик задумався. Які подарунки він вже міг прийняти від дракона, адже ніяких подарунків він не бачив. І тут він зрозумів.

– Мама каже, що не всі подарунки можна потримати в руках, – згадав хлопчик.

– Так, твоя мама права.

– Я прийшов з тобою битися, а ти замість цього зігрів мене і напоїв чаєм з печивом. Це і є твій мені подарунок, – зрозумів Назарчик. – Шелест, дякую тобі.

– Немає за що, – посміхнувся дракон. Він ще щось хотів додати, але помітив, що хлопчика розморило в теплій печері і він вже почав куняти за столом.

Дракон взяв хлопчика на руки і вклав на свою перину. Сам він вмостився поруч, щоб його маленький гість не замерз уночі.

– Мамо, тато! Різдво настало! – радісно гукав Назарчик, щойно відкрив свої оченята.

Вже настав ранок і кімнату затопило сонячне світло, через що вогники на ялинці блимали не так яскраво та і світло нічничка було майже не помітним. Вся чарівність вечора зникла разом з сонячними променями.

Назарчик скочив з ліжка і майнув під ялинку. Тут вже височіла гора подарунків, які Назарчик одразу почав розпаковувати.

Тато з мамою лише спостерігали за своїм синочком.

– А від кого цей подарунок? – тихо прошепотіла мама татові на вухо, коли Назарчик розпаковував коробку в яскраво-зеленій обгортці.

Тато знизав плечима, а замість нього відповів Назарчик.

– Це подарунок від дракона.

– Від дракона? – здивувалася мама.

– Так. Від Шелеста, – повідомив хлопчик і дістав з коробки зеленого дракона. – Я назву цю іграшку в його честь.

– Шелест, гарне ім’я, – відгукнувся тато.

– Мамо, а давай завтра купимо нову книжку про дракона. Ту, в якій дракон добрий і дарує всім подарунки, – запропонував Назарчик обіймаючи свого нового друга.

– Добре, синку. Обов’язково купимо.

– А сьогодні приготуй мені будь ласка чай з чарівним інгредієнтом.

– З чарівним? – здивувалася мама. – Боюся в мене такого немає.

– Є, – запевнив її Назарчик. – Цей інгредієнт називається любов.

– О! Любов. Ну тоді я додам вам трішки любові не тільки до чаю, а й до сніданку, – повідомила мама зникаючи на кухні.

– Я тобі допоможу, – підтримав її тато.

Назарчик залишився в кімнаті сам. Він обіймав свого нового друга – дракончика Шелеста і згадував свої пригоди у чарівному лісі.

– Дякую Шелест, – тихо вимовив хлопчик.

Він сидів спиною до ялинки, тому не міг бачити, як на великій блискучій кулі величний дракон підморгнув своїм жовтим оком.

Кінець.

© Філіпська Надія, 2024.

Кінець