Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

— Знову ж таки, особисто його не бачила, тому знаю лише те, що говорила Ніка, а вона говорила про нього мало.

— Наприклад?

Авалін видихнула.

— Говорила, що він красень, працює в поліції. Де саме вони познайомилися, я не знаю.

На кілька секунд втратила сенс розмови, адже зрозуміла, що Ніка взагалі нічого мені не розповідала. Сама зазвичай постійно цікавилась моїм життям і заспокоювала, коли я знову закохувалася, а потім розривала стосунки. Я ніколи не була ідеальною, але повинна була бути ідеальною сестрою. На жаль, я такою не стала.

— Вероніка дуже сильно любила тебе! — із роздумів вивів голос Авалін.

Більше не хотіла нічого запитувати, тому, знаючи, що майже у всіх данських закладах офіціантів, як правило, немає, за напоєм потрібно йти до бару самому.
Замовила пиво. У принципі, ніколи його не любила й не розуміла смак, але тут вирішила спробувати. Данська кухня близька до кухонь інших країн Скандинавії та Північної Німеччини й традиційно є важкою, багатою на калорійні продукти, як-от м’ясо та риба, отже, довго не обираючи, замовила собі суп! Досить дивний вибір, пиво та суп, але що ж поробиш, інколи експерименти в трапезі й такими бувають. Замовивши їжу, відчула чийсь прискіпливий погляд й озирнулась по сторонах. Або в мене просто розвивається параноя! Обвела очима бар, всі були зайняті своїми справами в гучних та спокійних компаніях. Всі відпочивали та розважалися, виглядали такими спокійними та щасливими, а в мене на серці кішки скребли...

Повернулася назад до Авалін. Присіла та поглянула на вулицю.
Не дивлячись на гучні розмови та сміх людей, тут було досить затишно. Однак все одно я відчувала себе самотньою та покинутою. Настрій був, як мінлива погода. Я видихнула та на кілька секунд заплющила очі. Що мені робити? Як тепер жити з почуттям неповноцінності? Я так мало приділяла уваги сестрі, так мало була поряд із нею! Тепер залишилася лише глибока рана на серці...

Авалін допомогла мені знайти хостел у центрі міста. Недорогий, комфортний, із гарним видом. І мені пощастило: залишився один номер, і я буду жити без сусідів. Вийшла на балкон та на повні груди вдихнула повітря й замислилася, що робити в першу чергу. Постоявши ще декілька хвилин на балконі й помилувавшись краєвидом, повернулась у кімнату та пішла у ванну. Нехай вода змиє сьогоднішній день, переліт та роздуми. Всі питання вирішу завтра!

Жодна частина цієї книги не може бути скопійована чи опублікована без письмової згоди автора.

*** Якщо ви читаєте цю книгу не на Букнет — вона вкрадена у автора ***