Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 5

Я все ж таки змогла взяти щоденник у руки та прочитати його. По шкірі бігли табуном мурахи. Тремтіння в руках продовжилося до тих пір, доки за два дні до мого приїзду Ніка не написала останні слова, такі важливі та щирі.

   «Скоро приїде моє сонце, моя принцеса Міра. Я буду змінюватися не лише для себе, але для неї та родини. Дуже багато часу витратила на свої страхи та придумані образи. Вже час стати іншою... Надіюсь, що Він допоможе мені із самою головною моєю проблемою — Джері. Я вже звільнилася з клубу, щоб його не бачити та забути те, про що я випадково дізналася. Також мені запропонували роботу адміністратора в готелі «Німб»… ну що, життя розпочинається!!! Надіюсь, що я все ж таки зможу дихати та жити по-іншому. Я готую сюрприз не лише для своєї принцеси, але й для родини. Дуже сильно хочу, щоб бабуся з дідусем також приїхали в гості, але хочу спочатку побути з Мірою, потім і повідомлю про свій план, і якщо буде все добре, то ми разом із сестрою зустрінемо їх в аеропорту. Ох, скільки планів та мрій…»

 

Найкоротший час перельоту Київ — Копенгаген складав дві години двадцять хвилин. Я прилетіла в міжнародний аеропорт Копенгагена «Каструп». Із валізою в руках чекала Авалін у скляному та вишуканому приміщенні.

Міжнародний аеропорт розташований на відстані восьми кілометрів на південний схід від центру міста. Є декілька способів дібратися до центру Копенгагену, але, доки чекала Авалін, встигла обміняти гроші на данські крони та купити сім-карту.

Копенгаген зустрів мене сонцем, теплою погодою та привітними людьми. Не даремно говорять, що Данія — скандинавська країна в Північній Європі, країна щасливих людей. Я декілька разів була в гостях у Вероніки, тому можу сміло сказати, що на вулицях міста назавжди оселились добрі дитячі казки. Тут мешкають найпривітніші люди, які захочуть допомогти, коли ти навіть на це й не сподіваєшся. Однак знайшовся вовк в овечій шкурі, який забрав мою Вероніку.

Найцікавіше, що погода в країні змінюється за хвилину: щойно сяяло сонце, а вже за мить землю поливає рясний дощ. Данія оточена лісами, неймовірно гарними озерами та ріками. Коли вперше перетнула кордон, була досить здивованою, адже мегаполіс із в’їдливим запахом транспортного палива та шаленим нічним життям був досить привітним. У Копенгагені контрастна погода, економічна стабільність та низький рівень злочинності, але, навіть не дивлячись на це, саме в цьому гарному місті обірвалося життя моєї сестри; знищилося та зруйнувалося моє розуміння та принципи існування!

Авалін упізнала мене та, підійшовши, відразу обійняла. Дівчина швидко говорила, і я подумки подякувала дідусеві та бабусі, що у свій час вчила не лише англійську, іспанську, але й данську мови, тому відчувала себе, як риба у воді.

— Якщо хочеш, можеш поїхати до мене або зняти номер в готелі, — промовила Авалін.

Я, звичайно, була рада такій привітній зустрічі, але мені потрібно було залишитися наодинці та спланувати подальший план дій. І тому лише попрохала Авалін показати якийсь недорогий хостел. Номер у готелі точно не могла оплатити на довгий час, а скільки планувала бути в місті, і сама не знала. Тому моїм чудовим варіантом було тимчасове житло економкласу для туристів та орієнтоване в основному на молодь. Головна відмінність від готелю — плата за місце, а не за номер, але інколи бувало так, що навіть і в хостелі можна знімати номер одному, і я на це дуже сильно надіялася.

Як і було очікувано, дівчина не відразу відпустила мене. Пропозиція поїхати повечеряти була досить доречною, і навіть валіза не завадила мені. Я була голодною, тому із задоволенням прийняла запрошення кудись поїхати. Не витрачаючи часу, Авалін замовила таксі, і вже через пів години воно зупинилося біля одного з барів Копенгагена.

— Тут хороше, але досить неспокійне місце, — усміхнулася дівчина. — Поряд недорогий і затишний хостел, — виходячи з таксі та допомагаючи дістати валізу, додала Авалін. — Такі місця ще називають бодега, тобто пивний бар, в яких збирається найрізноманітніша публіка, починаючи від богеми та студентів, закінчуючи офісним планктоном із найближчих бізнес-центрів.

Я кивнула та усміхнулася, адже трішки, ну зовсім трішки знайома з культурою Данії. Присівши за вільний столик, відразу помітила зацікавлені погляди чоловіків. Данські чоловіки дуже високі, статні, блакитноокі, світловолосі, рудоволосі — ну така світла нація вікінгів. Щодо ментальності: привітливі та доброзичливі, але серед таких людей знайшовся й покидьок, який убив мою сестру. Я була впевнена в цьому і вирішила знайти того мерзотника! З відразою поглянула на деяких мужиків. Ніколи не думала, що в мене буде така реакція на них.

Авалін деякий час не знала, як розпочати розмову, тому я взяла ініціативу на себе.

— Що ти знаєш про Джері?

Дівчина помітно здригнулася. Оглянувшись по сторонах, закусила нижню губу. Вона хвилювалася. Я не відводила від неї прискіпливого та холодного погляду.

— Із Джері вона познайомилася близько року назад. Вероніка познайомила нас, але із часом пожалілася, що в нього виникли проблеми на роботі. Сама ж Ніка звільнилася з клубу. — Авалін ще раз оглянулась. — Вона хотіла розірвати з ним стосунки.

Я склала руки на грудях. Ну що ж, дуже цікаво.

— Це все, що я знаю, — додала рудоволоса.

— О’кей. Що ще можеш сказати про іншого чоловіка?

Авалін хмикнула та промовила, що відчуває себе на допиті. Я не оцінила її жарт, але все ж таки змусила себе всміхнутися, щоб вона не думала, що я нахаба та невдячна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍