Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

– Не може такого бути. – не повірив він.

Я лише гірко посміхнувшись хмикнула.

– Може. Якщо в пам'яті лише клаптики, і навіть осіб батьків не пам'ятаєш, не те що назви забутого богом містечка, з якого ти родом – дуже грубо відповіла я – Пробачте, але ця розмова не приносить мені радості. У мене немає бажання продовжувати її – якомога спокійніше озвалася я і пішла, намагаючись зберегти незворушний вигляд.

А сама при цьому боялася, щоб Колючка не схаменувся, не запалав люттю або не кинувся слідом.

Pov Фін

Я так і не зміг нормально з нею поговорити. І чому я такий ідіот? Спочатку творю, а після проблеми героїчно вирішую.

Ось чорти.

А справді, я наговорив зайвого… запитання даремно поставив. Навіть духу не вистачило зупинити та вибачитися. Сам винен, як не крути.

Pov Алана

Як звичайно скрутившись на ліжку і уткнувшись носом у плед, я дивилася у вікно. Хмельницький відбив у мене будь-яке бажання намагатися зрозуміти його. Принаймні на сьогоднішній день... Натомість тепер мої думки займався Сірошкур. З чого Ольга узяла, що я йому цікава? По-моєму, такій людині  як Тихомир навіть він сам собі не дуже й потрібен... Хоча… що я знаю про людей?

Мене чомусь зачепила його сьогоднішня фраза.

"Як Шерлок Холмс" – знову і знову прокручувала я у своїй голові.

І що мене зачепило? Незрозумілий жест? Так багато хлопців незрозуміло чому, підморгують то мені то Ользі... Слова? Можливо. Але що в них не таке? І тут згадався слова рудоволосої дівчини: "Ти як Шерлок Холмс, Алана!" Ні, це була не Леся…. Але хто?

Гостроверхий капелюх. Кільцеподібні сережки... Дівчина була схожа на відьмочку.

На зміну цього ведіння прийшло таке: я стояла, у багато обставленому чоловічому кабінеті. Переді мною стояв чоловік, якого я часто бачила у своїх спогадах.

– Історія Артура Конан Дойла «записки про Шерлока Холмса» – найкращий детектив з написаних на даний момент – заявляв він.

До чоловіка підскочив Рудик, який був ще зовсім цуценям і дзвінко гавкав.

– Навіть Кайл від нього в захваті! – зауважив старий. Кайл?

А за ним було наступне марення, яке я вже бачила раніше. Зара тримала на руках якогось малого хлопця і грізно питала:

– Ти де Кайла втратив?

– Кайл! – Вигукнула я.

Рижик з переляку підстрибнув. Але почувши кличку завиляв хвостом. Спогади мчали один за одним, а у мене в голові повільно складався пазл…  та раптом мою увагу привернув дивний запах. Він змінювався, ніби живий. То ставав сильнішим, то остаточно слабшав...

 «Вогонь?» – промайнула в голові дивна думка. Ні, це був не дим, а щось живе, не зрозуміле, тепле... наче і справді полум’я. Але хіба вогонь пахне?

І ось дивно: на площі я нічого не відчувала, хоча впевнена, що гаром несло сильно, а зараз незрозуміло, що унюхала.

"Ящірка?" – продовжувала я принюхуватися, заплющивши очі. Але звідки мені знати, як пахне ящірка?

Розплющивши очі, відскочила до протилежного краю ліжка, мало не впавши, заплутавшись у пледі. По підвіконню і справді повзла ящірка. Чорна луска з вогненно-червоними вкрапленнями лякала і водночас заворожувала

– Ух ти – підскочила я до тварини.

"Саламандр!"– ніби підказав хтось, а я простягла руки, щоб погладити істоту.

Спочатку звірятко подалося вперед, ніби чекаючи ласки, але одумавшись, відсахнувся назад і люто зашипів.

– Ой – відскочила я і все-таки впала на підлогу.

Pov Аріл

Ну от скажіть, а то раптом я забув, коли і як я злодієм наймався!?!! Ось що я маю в неї сперети? Сорочку? Може взагалі спідню білизна? Ну, який геній це придумав? Хоча можете не відповідати. Я знаю.

Та й я дурень ляпнув…. І хто мене за язик тягнув? Гадство! Якщо м'яко виражатися...

Ну, проте хоча б зміг вкотре помилуватися красою енергосплесків. Ось я ще не бачив людини, у якої так яскраво всі емоції на аурі відбиваються. Ну одна дві переважаючі... Але ж не все! Ще у перевертнів, драконів – вірю. Але щоб у людей… Дідько, а це дійсно красиво. Коли вся людська сутність, вкривається яскравим серпанком пофарбована в якусь емоцію.

Коли схаменувся, що час спливає, про всяк випадок, крім невидимості, ще й під звіра замаскувався. І знаєте… не дарма. Дівча помітило. Ні, навіть учула...

О, Аллах вона справді, як дитина. Невже демон та його господиня справді думають, що вона може їм завадити?

Дівчисько збиралася погладити звірятко, і тупа ящірка піддалася, вже після, до мене дійшло що спалюсь же, а тому відразу ж ретирувався. А коротковолоса ще довго виглядала "миленького" саламандра. Тільки ось навіть щеня, що сидить поруч, косилося на неї як на розумово відсталу, бо навіть він нічого не бачив…

Загалом годині до дванадцятій ночі вони обидва заснули, і я заліз у кімнату.

"І що мені брати? – оглянув я кімнату, по якій навалом стояла всяка погань – адже її тут практично нічого і немає ..."

Чорт! Але ж не одяг красти! Так?

Раптом мій боягузливий погляд упав на одномісне дерев'яне ліжко, де мило скрутилася дівчинка і вальяжно розвалився рудий пес і на билиці якого висів амулет.

– О! – у голос тріумфував я.

Дівча загорталося, ніби почувши, а тому я, схопивши шукане, телепортувався на дах. А дрібничку знайшов дуже привабливою. Нехай підпалений, нехай всього-на-всього з коров'ячої кістки, але страшенно красивий амулет із зображенням єдиної троянди в круглій рамці.

– А це справді її квітка – не міг не визнати я, стежачи у вікно за мирно сопячою дівчиною.

Pov Соломія

Ніч... Шелестить пожовкле листя, та спокійні хвилі великого Дніпра. Зірки тонуть у річковій гладі… вітер навіває неймовірну атмосферу… Заливистий сміх сам рветься з грудей. Здається, душа була далеко-далеко від такого непотрібного, важкого тіла. Але дивний відблиск між стовбурів високих дерев, що височіли на краю лісу, привернув мою увагу.