Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

Інші ж з недовірою чекали на результати. Хоча ні, не всі. Тихомир і Могила лазили самі собою. Спочатку вони з різних кінців залізли на крайні будівлі, що обгинали площу півколом, з двох сторін від кам'яної будівлі, обережно лазили по дахах цього кільця. Де це можливо, звісно. В результаті вони зустрілися ліворуч від церкви і довго там поралися і ось зараз вони, зістрибнувши, один навпроти одного попрямували до нас.

– А ти так можеш? – дивлячись на "нюхачів" пошепки запитала Фелікса суддя.

Що дивно, я почула їх, хоч і знаходилися вони за метри 5-10 від мене.

Юнак, ляснувши себе полбу, обізвався:

– По-перше, я більше український вовкулак, ніж свярський варг, а по-друге я трішечки пернатий, – рикнув він.

– Тобто з нюхом біда – з іронічною усмішкою підбила підсумок Руслана – втім, як і з гумором, закотила очі, дивлячись на явно ображене обличчя хлопця.

– Ну що? – підскочила до нас Соломія.

– Нічого, – чхнула Шира.

– Все згоріло! Запахи змішалися! – занило засмучене лисеня не змінюючи форми.

– Чорти! – тупнула ногою амазонка.

– Не знайти нам підриватиля – опустилися довгі вушка Нікса, м-да й усе звірятко, що сиділо біля сріблястоволосої Шири, поникло.

– Ну, а якщо Дезертир уже втік? – підійшла до нас Руслана Дуб.

– А я знаю, як перевірити – вперше за цей час подав голос Тихомир.

– Ну так поділися великою мудрістю – з отрутною посмішкою відгукнувся Фін.

Pov Махмед Аріл

Сидячи на даху кам'яного будинку, вдавав що "чесно" виконую надане "пані"(гадюкою) завдання. По факту ж я просто похмуро стежив за метушнею воїнів унизу. Серед них, ясен-пень, було і те саме дівчисько. Ось що з нею не таке? Чому вона навіть от того сивого не за роками боввана розжалобити змогла?  Чорт її знає.

– Аріле! Тир!! – почулося з порожнечі і нас викинуло насильно до Томоє Годзен

– Так, моя пані – вклонився демон, усміхнувшись настільки до нудотного солодко, що в мене зуби звело.

– Ну що? – блиснула жінка очима – є якісь відомості?

– Все виконано, як і планувалося… – розпорошувався Сорока так, ніби він проробив ту роботу.

– Я в курсі, що мої найманці не дарма їдять м'ясо і п'ють ром! – визвірилася на нього жінка – Аріле – нервово глянула вона на мене – що ще можна сказати?

– Так є там одне дівчисько – не замислюючись відгукнувся я аби тільки відстали – вона нам всю картину псує ...

Як там люди кажуть? «У кого що болить, той про те й каже»? Жах! А справді… душа болить при згадці про неї. Може то і справді моя кара небесна? За нею тягся полин, а закляття друїдів не помиляються.  Дівчисько чимось чіпляє. Чи бачились ми раніше? Та дідько знає! І мені б остерегтися, оминати б її, але хто там.

– Так-так – підхопив Тіро – вона близька до розкриття нас, і, можливо, небезпечна.

Ось він зараз серйозно? От вже ворона. Каркає, аби каркати.

– І хто вона? – примружилася Томоє.

– Алана її звати. Така дохідна... вони її як детектива взяли – не думаючи ляпнув сорока.

Як треба, колода колодою, а як не треба... Ось тварюка! І зрозуміло ж про кого я!!!!! Мати його! Ну як таким можна бути?!

– Ну тоді – почухала потилицю Годзен – здобудь мені якусь її річ – постукала вона пальцем по підлокітнику оббитого криваво-червоним оксамитом крісла – знаю я одного експерта – заграла на її обличчі хижа усмішка.

– Так точно – підскочив демон.

– Ні, Тіро, – жахливо ласкаво простягла жінка – Аріл піде. А для тебе я маю інше завдання.

Ось щиро дякую!

Диявол…! І як я в це вляпався?

Pov Алана

Тихомир розповів нам багато чого. Злочинцеві – років приблизно 25, він спортивний, підстрелений, ні грама магії. А Могила додала:

– Поранення від куль про яке каже Сірошкур на правому плечі, чоловік трохи нижче Тихомира, 23 повні роки, шатен.

– Звідки?! – намагався підібрати щелепу Фін.

– Тоді… – накрутила Агафія локон на палець – зараз організуємо лов. Соломіє, знайди мені, будь ласка, десяток замаскованих під дітей волхвів.

Цілий день лазили «розумники» островом. Кожен шукав по-своєму і, чесно кажучи усі методи, особливо Агафіїн з маскуванням, мені здавалися не дієвими.

Було домовлено зустрітися о сьомій годині вечора. А тому я встигла навіть на тренування втекти.

У кабінет я, на диво, з'явилася перша, якщо не рахувати Соломію з Дмитром, які так і не йшли звідти. Наступними явилися Шира з Фіном. Інших чекати прийшлось довго і сивий, що старався не на мене, не на Ширу не дивитися несподівано по-дитячому нетерпляче спитав:

– Ти справді перевертень?

Здавалося, що чоловік тримав у собі це питання цілий день. Шира, що начищала свою шаблю підняла на нього очі і незворушно озвалася:

– А ти не бачив?

І справді. Хмельницький був учора ввечері на площі і питання було дурним. Скоріш за все він навіть бачив більше за мене, бо я з Гелем відлучалася до річки.

– Тоді скажи мені, чому якщо ти вовк, хутро в тебе синє, а хвіст коров’ячий – узявши стілець чоловік усівся в декількох кроках напроти перевертня і виглядав самовдоволено, ніби допитував злочинця, але тримав відстань, наче боючись чогось, та вдало це скриваючи.

Ми з Соломією і Дмитром з цікавістю прислухалися, а Шира всміхнулася, продовжуючи начищати зброю.

– Не коров’ячий, а лев’ячий. Мій батько не українець і не свяр. Він звідкись з півдня і був левом. Я вийшла гібридом. Наші перевертні більше схожі на справжніх тварин, аніж я. Від лева в  мене зріст більший за вовчий, хвіст, не правильна для вовка форма лап і сила, яку визнають усі тварини і перевертні – блиснула вона синіми очима, глянувши на Фіна. я дивувалася з тієї легкості, з якою дівчина видавала таємниці, що зберігалися роками. Хоча, мені здавалося, що Соломія з Дмитром майже про все тут знали – Щодо синього хутра – то чорт його знає. В мене просто колір очей і волосся чомусь міняються місцями при трансформації. Батьки були нормальними тваринами. Інші серед Варгів також звичайні звірі. Таких, як я можна на пальцях перерахувати, а всі надто пістряві – птахи.